Сестра свекрухи запросила на святкування свого ювілею. Якби я знала для чого вона мене покликала, то нізащо би туди не пішла

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fsestra-svekruhy-zaprosyla-na-svyatkuvannya-svogo-yuvileyu-yakby-ya-znala-dlya-chogo-vona-mene-poklykala-to-nizashho-by-tudy-ne-pishla%2F%3F?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Зі своєю свекрухою я перетинаюсь дуже рідко. Ми з Олегом живемо на орендованій квартирі, та паралельно збираємо на свою.

Та нещодавно подзвонила Марія Василівна і сказала, що нас запрошено на ювілей до її сестри. Все-таки 50 років, дата кругла. Вона переставила нас перед фактом, що на подарунок ми скидаємось по 4 тисячі гривень.

Свято починалось о 15.00. Та свекруха попросила нас приїхати швидше, помогти Оксані Василівні.

– І маму свою прихопи з дому, вона теж запрошена – в останній момент повідомила мама чоловіка.

Я зателефонувала до мами, попередила, що завтра вона поїде з нас на ювілей. Мама розпереживалась, каже:

– Твоя сестра позичила у мене грошей нещодавно, я не маю, що подарувати.

– Не турбуйся, мамо, я дам не 4 тисячі, а 6.

Святкування відбувалось за містом, на дачі ювілярки. 

Вранці я зібрала усіх, кого мала і ми поїхали. Сидіти ми мали надворі, це було літо, погода дозволяла. Та у випадку дощу ми наготували тент, щоб накрити столи. В роботу ми включились відразу. Я зі свекрухою, мамою та Олеговою тіткою до обіду накрили шикарні столи: рибку смажили, овочі, м’ясне, сири нарізали, салати заправляли і ще багато чого робили.

На назначену годину почали збиратись гості. Свекруха їх зустрічала, збирала букети і конверти з грошима, поки тітка Оксана чепурилась. Я теж їй віддала гроші. 

– Чому тільки 6 тисяч? Ми ж домовлялись по 4!

Мені стало незручно. Я додала суму, которої бракувало, щоб не псувати свято ні собі, ні людям. Хоча дуже здивувалась, що Марія Василівна так нагло наполягала на подарунку.

Я з мамою продовжувала виносити страви на стіл, додавали, що кому не вистачало. Та зрештою, ми зголодніли, від ранку нічого не їли. Я почала поглядом шукати місце, щоб присісти, та його не було. Я підійшла до Марії Василівни і обережно спитала:

– А куди нам сісти можна?

– Яке сісти, а виносити їжу хто буде?

Я було в шоці. Не в приємному. Мені було прикро за свою маму. Тобто, що вона, що я тут в ролі обслуги? Найдивніше те, що дочка ювілярки сиділа зі своїм чоловіком і дитиною за столом, а я бігала туди-назад. Так, ніби мені це більше всіх треба.

Мій чоловік навіть не заступився за мене. Він теж сидів за столом, не помічаючи, що мені образливо. Я не думала, що він такий егоїст, мені стало дуже неприємно знаходитись з усіма цими людьми.

Ми з мамою зібрались і пішли на автобусну зупинку. Здавалось, ніхто і не помітив, що ми зникли. 

Коли я повернулась додому, почала збирати речі чоловіка, поділила порівну гроші, які ми збирали на квартиру. Не потрібно мені такого чоловіка і такої рідні, яка мене лише використовує. Гроші отримали, допомогу теж, а навіть не запропонували сісти випити за здоров’я іменинниці. 

Як думаєте, чи справедливо вчинила рідня чоловіка з жінкою?