Раніше ми з чоловіком в селі жили. Та коли діти достатньо для школи підросли – вирішили переїхати в місто до свекрухи. Тоді й почався найстрашніший період в моєму житті. Наталя Дмитрівна наче й сама нас кликала, казала, що не проти, адже живе сама у двокімнатній квартирі. 

Мені навіть прикро було наш будинок покидати. Ми ж його повністю переробили, осучаснили, другий поверх підняли. Дуже гарно вийшло. Лишень від школи надто далеко. Того й врешті переїхали. Щодня мій ранок починався зі сварок. Щоб я не робила в хаті – все свекруху не влаштовувало, постійно спостерігала, що і як я роблю. А ще Наталя Дмитрівна вважала, що я погано ставлюсь до свого чоловіка, адже вимагаю, аби він мені допомагав в домашніх справах.

 – Де ти таке бачила, щоб чоловік після роботи ще килими трусив. Нехай відпочиває!

 – Я теж після роботи, а готую й прибираю. Нічого йому не буде!

Виховання дітей – це була окрема тема для сварок. Що казати, загалом все в мені не влаштовувало Наталю Дмитрівну. Саме тому я нереально зраділа, коли вона повідомила, що їде до доньки в Бельгію. Два тижні свободи й цілковитого щастя. Я вже не памятаю, коли так добре і спокійно мені було. 

ДО повернення свекрухи я всю квартиру вимила, ще й стіни в коридорі пофарбувала. Думала, що хоч зараз похвалить. Але де там. Щойно увійшла – почалось:

 – Що ти на двері наляпала фарбу? Вимити важко було?

Тієї миті я збагнула, що понад усе на світі хочу жити окремо. Сказала це чоловікові, та він почав стверджувати, що в нас таких грошей нема. 

 – Може нехай твоя мама в село переїде, там так добре, а вона однаково на пенсії, а ми тут залишимось!

Ідея й справді була прекрасна. Та щойно Наталя Дмитрівна почула її – почала кричати:

 – То он як ви віддячити хочете? Обібрати мене! Не дочекаєтесь! Самі в своє село їдьте.

Дуже мені неприємно. Звісно, ми можемо продати будинок. Та за нього нам дадуть 10 тисяч, не більше, хоча він ідеальний. А от квартира – це щонайменше 20. Не розумію, чому свекруха не хоче допомогти. Хіба це нормально, коли рідні так поводяться?