– Але в нас буде дитина! – Що? Повтори! Ви у злиднях хотіли її виховувати! Я зроблю так, щоб вона не народилася! А тепер вимітайся звідси!

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ale-v-nas-bude-dytyna-shho-povtory-vy-u-zlydnyah-hotily-yiyi-vyhovuvaty-ya-zroblyu-tak-shhob-vona-ne-narodylasya-a-teper-vymitajsya-zvidsy/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

– Щоб я тебе більше біля неї не бачив! Зрозумів, шмаркачу? – озвірів батько Оксани. – І як такі жебраки як ти насмілюються навіть підходити до таких, як моя дочка!

То була дуже неприємна зустріч. Максим вперше зустрівся з батьком своєї коханої. До того він хіба бачив його фото з або чув кілька розповідей. Чоловік здався йому суворим, але щоб настільки! 

– Я не можу! Тому що ми хочемо одружитися! У нас кохання! – переконував хлопець.

– Не сміши мене! Яке ще кохання? Он, над твоєю губою ще мамине молоко не висохло! Ти не чув про звичай просити благословення у батьків? Думаєш, що наймудріший тут!? Ніякого весілля не буде! Не для того я гарував все життя, щоб дочку за такого телепня віддати! Навіть не мрій!

– Але в нас буде дитина!

– Що? Повтори! Ви ще дитину встигли зробити? Щоб потім виховувати її у злиднях? Господи, куди моя дочка дивилася? За дитину я подбаю, вона не народиться, тому можеш не переживати! 

– Це не ви повинні вирішувати, а Оксана! 

– Вона зробить так, як я їй скажу! Все гуляй, пацан! Якщо наблизишся до неї, то май на увазі, власні зуби збиратимеш по тротуару! – двері грюкнули перед носом Максима, а він так і стояв ошелешений.

Невже це все відбувається з ним? Адже донедавна він був таким щасливим, уявляв, як одружиться з коханою і як вони стануть сімʼєю — одним цілим. А тепер що? Отак піддатися провокації її батька і втратити своє щастя?

Максим довго побивався через це. Часто ходив у їх улюблені місця в надії, що дівчина хоча б так вийде з ним на контакт. Якось ввечері після роботи він наважився почекати на неї біля під’їзду. 

– Привіт! – не вірив очам хлопець, бо кохана стояла навпроти.

– Привіт! А що ти тут робиш? Якщо нас побачать, то ти матимеш неприємності!

– Мені байдуже! Я хотів побачити тебе! Ми можемо поговорити!?

– Здається все вже і так вирішено! 

– І ти отак просто послухаєш свого батька? А наша дитина?

Дівчина змовчала і опустила погляд. 

– Зрозумій! Я винна йому! Він давав мені найкраще, оплатив навчання за кордоном і подарував машину! Я не можу просто так вчинити!

– Це він таке навʼязав? 

– Буде краще, якщо ти просто забудеш мене! 

Наступного дня Максима чекав “сюрприз”. Троє кремезних чоловіків оточили його і сильно побили. Він на місяць потрапив до лікарні. 

Його серце було розбитим. Невже він заслужив на таке? Минали тижні, місяці, роки.

Якось після роботи він повернувся додому, то була пʼятниця і йому дуже закортіло пройтися в парку. Вже вийшовши з дому Максим зрозумів, що забув телефон. 

– Повертатися — погана прикмета! – подумав той і байдуже, що йому мав дзвонити важливий клієнт. 

То якраз був початок зими, день швидко спливав у ніч. Смеркало, Максим гуляв поки не побачив зворушливу картину. Дівчинка стукала горішками, щоб прибігла білочка.

– Ну все, у тебе вже пальці посиніли! Пора додому, – почала її мама.

– Але я хочу побачити білочку! 

– Завтра ще прийдемо! 

Максиму стало цікаво скільки часу він уже гуляє, він підійшов до них ближче.

– Перепрошую, не підкажете котра година? 

– Мій годинник показує, що почалась зима! – посміхнулась жінка, — А якщо серйозно вже пів на пʼяту! – Максим помітив, як дівчинка уважно його роздивляється, а потім знову почала стукати горішками.

– Дякую! відповів той і глянув на дівчинку, — А ти спробуй трохи сильніше постуками, може білочка просто не чує! Або дозволь мені спробувати! – та як він не старався, то білочка не прибігла. – Мабуть, вона ще не звикла до морозу тож гріється у дуплі! 

Дівчинка посміхнулась, а в її очах зявилась надія. 

– Ви така добра людина! Схожий на її батька! – обізвалась незнайомка.

– Справді? А чому він не з вами?

– Його не стало рік тому, нещасний випадок!

Максим одразу зрозумів, що розпитувати далі немає сенсу. Вони попрощались, бажаючи один одному гарного вечора та розійшлись.

А вже наступного дня не домовляючись з нетерпінням чекали нової зустрічі. 

Через рік на тому ж місці Максим освідчився дівчині.

– На моєму годиннику нове щасливе життя поруч з вами! Ти станеш моєш дружиною?

Звісно вона погодилась, бо вони з донечкою так полюбили Максима, що вже і дня не уявляли без нього.

Минуло ще трохи часу. У суботу як звично чоловік любив скуплятися продуктами у місцевому маркеті. І побачив її. Оксана практично не змінилась. Він хотів піти непомітно, щоб не розмовляти з нею, але вона першою його покликала.

– О, привіт! – радісно гукнула та.

– Привіт!

– Ти як? 

– Чудово! Одружився, отримав підвищення. А ти? Маєш свою сімʼю?

– Ні! Я так і не вийшла заміж… Просто мій батько… 

– Слухай, я поспішаю! Всього доброго! – обірвав чоловік, бо не збирався витрачати свій час на розмови з нею.

Наступного дня вони всі разом, як звично пішли до того ж місця, де познайомились. Дівчинка дістала з кишені горішки, почала стукати й білочка таки прибігла! 

– Це місце стало для нас особливим! 

– Ти права! – усміхнувся Максим.

– А ще я маю тобі сказати дещо! Мій годинник показує, що скоро на нас чекає нове життя! Де нас стане четверо!

– І ти стільки мовчала? – максим аж підстрибнув від радості.

– Хотіла сказати це саме тут! – усміхнулась кохана.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки