Скільки я пам’ятаю, моя мама хотіла вийти на пенсію. Вона викладала в школі, робота була важкою, зарплата – низькою, а колектив – не дуже вдалий. Вона завжди мріяла про відпочинок. Вона мала плани на найближчі 50 років. Вона придбала дачу та вирішила вирощувати троянди. Вона дуже любила квіти. Але не збиралася займатися землеробством. Вона заздалегідь заявила, що житиме на своє задоволення. Вона планувала візити до старих подружок, у кінотеатри, музеї, виставки, ще в басейни та прогулянки містом.

Вона твердо вирішила займатися вишивкою та в’язанням. Коли мама вийшла на енсію, я була б тимчасова. Я чекала двійнят. Вона демонстративно заявила, що не збирається постійно дбати про онуків. Вона могла б допомагати час від часу. Я й не чекала на інше. Я добре знаю свою маму. Але чоловік, попелиця і свекруха обіцяли мені допомагати – і вони дотрималися свого слова.

Мама казала, що виховувала мене без памперсів та автоматичних пралень. Після виходу на енсію перші три місяці я її майже не бачила. Очевидно, вона була зайнята здійсненням свого плану. Вона прийшла в день виписки, коли вся родина чоловіка приїхала забирати мене та моїх малюків додому. Моє життя перетворилося на метушні. Не спала ночами: фізично дуже складно дбати про двійнят. Вони вимагають багато уваги, адже на плечі мами лягає турбота відразу про двох малюків з однаковим віком.

Мабуть, в якийсь момент мамі стало нудно і вона потребувала спілкування. Вона почала приходити частіше. Сиділа в мене з ранку до вечора. А маю багато справ. Я не маю часу сидіти і балакати. Вона приходить вранці, сідає і починає говорити про все на світі, про те, що бачила по телевізору, що прочитала, пліткує про людей, які мене не цікавлять. І скаржиться, як їй нудно. Вона моя мати, я її дуже люблю і не хочу їй грубити, але дивуюся тому, що вона не розуміє: тепер я найбільше потребую її допомоги.