– Ви що на мій ювілей не прийдете через якусь дитину? – Свекруха так кричала, ще й погрожувати почала

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/vy-shho-na-mij-yuvilej-ne-pryjdete-cherez-yakus-dytynu-svekruha-tak-krychala-shhe-j-pogrozhuvaty-pochala/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Коли я вперше знайомилась з Ніною Павлівною – це таке приниження було. Ви не уявляєте. Річ у тім, що в мене тоді вже була дитина. Так сталося, що доньку я народила в 19 років, а хлопець мій тодішній не був готовий стати батьком. Він просто втік, поїхав до іншого міста. 

Довго я була сама, вже й не вірила, що вже когось знайду. Мені мама в усьому допомагала. Так вдалося вивчитися і роботу знайти. А коли моїй Єві було шість років я зустріла Михайла. Спочатку я боялась йому зізнаватися, що маю таку історію. Та коли стало ясно, що в нас все серйозно – познайомила його з донькою. 

 – Чого ж раніше не казала?

 – Боялась.

 – Чому? В тебе прекрасна дитина!

Він дуже полюбив Єву. Та коли ми пішли усі разом знайомитись до його мами – сталася катастрофа. Ніна Павлівна поводилась дуже зверхньо, усім своїм виглядом виказувала невдоволення. А тоді сказала:

– Ти молодий, перспективний юнак. Невже не міг без причепа знайти?

 – Мамо, що ти таке говориш.

– Просто зрозумій, Єва ніколи не стане тобі рідною донькою, а мені – онукою. 

Я все це чула. І вдома сказала коханому, що зрозумію, як він мене покине. Та Михайло запевняв, що усім серцем любить Єву і вона вже йому, наче рідна.

Тож ми побралися. І вже за рік я народила Михайлика молодшого. У нас прекрасна сім’я, і я обожнюю свого чоловіка й дітей. От лишень свекруха так і не змінила ставлення до нас. Вона дуже любить Мишка, а от Єву не сприймає. Щоразу, як ми приходимо, вона демонстративно грається лише з онуком, а доньку мою наче й не помічає. 

А нещодавно вона почала планувати ювілей. Ми відразу замислилися, який подарунок обрати. Хотіли щось особливе. Я сама запропонувала чоловікові:

 – Треб якусь дорогу прикрасу, особливу, аби була пам’ять.

Врешті придбали золоті сережки з натуральними перлинами. Дуже вишукані. І ось перед самим святом Ніна Павлівна мені зателефонувала:

 – Я вас чекаю, але Єву не бери.

 – Як це? Чому?

 – Та їй не цікаво буде.

 – То може й Михайлика не брати?

 – Е, ні, це ж мій онук, я хочу його подругам показати.

Я не знала, що казати, все було ясно. Засмучена, розповіла все чоловікові. А він так спокійно все пояснив:

 – Ну, розумієш, мама запросить усіх близьких, колег, подруг. Вона не хоче усім пояснювати, що Єва не її онука.

 – То могла б вже її прийняти та називати своєю.

 – Їй то складно.

Мене найбільше обурила, що він так вважав, і наче виправдовував Ніну Павлівну. Я не хочу йти на її ювілей. Подзвонила й сказала, що підуть лише її син і онук, тобто рідні люди.

– Ви що на мій ювілей не прийдете через якусь дитину?

 – Не якусь..

Я не знаю, як бути далі. Розумію, що донька відчуває все це. Чоловік ображається. Стверджує, що на мамин день народження ми маємо вчинити так, як вона хоче. А ви як гадаєте?