– Куди це ви так вирядились? От того в нас і біди, що Покрови почали святкувати на два тижні раніше

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/kudy-tse-vy-tak-vyryadylys-ot-togo-v-nas-i-bidy-shho-pokrovy-pochaly-svyatkuvaty-na-dva-tyzhni-ranishe/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Мій чоловік служить з першого дня повномасштабного вторгнення. Він самий так вирішив, хоча раніше працював викладачем в університеті, був поважною людиною. Та не міг сидіти осторонь, коли таке коїться в країні. І я за це його дуже поважаю. Всього за рік Ілля був важко поранений, йому ледве руку врятували. Вона лише частково зберегла рухливість. Та минуло вісім місяців реабілітації та чоловік повернувся на службу. 

І ось кілька днів тому Ілля приїхав на цілий тиждень додому. Для нашої сім’ї це велике свято. А тут ще так збіглося, що якраз День Захисників і Захисниць України. Із самого ранку ми з коханим і дітьми вирішили гарно вбратися й піти до церкви. Це ж Покрови, а вона оберігає наших воїнів. В гарному гуморі ми вийшли з під’їзду і тут на балкон вибігла сусідка.

– Куди ви це так вирядились?

 – До церкви!

 – А нащо?

 – Сьогодні Покрови!

 – О, он що воно. Того в нашій країні й стільки бід, бо він істинної церкви всі відвернулися і свята не в правильні дні відзначають!

 – Що ви таке говорите?

 – А те й кажу, що гріх ви робите!

Я відчувала, як мій чоловік тремтить від злості. Не знала чим це закінчиться. Син сусідки Каті в росії, колись їздив на заробітки, там жінку знайшов і залишився. Очевидно, які в нього погляди. А ця навіжена ще сміє щось казати воїну. Ілля все ж зірвався:

 – Як вам не соромно? 

 – Мені нема чого соромитись, не я грішу, а ви! Підтримуєте цю війну!

Він злості Ілля схопив камінь і жбурнув у вікно. Розбив його. Сусідка відразу поліцію викликала. А мені так прикро стало. Хіба ж так можна? Ну, що з такими людьми робити. В чоловіка через це серйозні проблеми могли бути. Та добре, що поліціянти нормальні попалися. Один підійшов до Катерини і сказав:

 – Плануєте заяву писати?

 – Так, звісно, мені взагалі страшно біля них жити!

 – Ну, тоді мушу попередити, що до вас завітають представники СБУ.

– Чого це?

 – Ваші висловлювання дуже цікаві і родич в росії. Викликає підозри…

Вона відмовилась писати заяву. Налякалась. Та від цього ж нічого не зміниться. І чоловіка мені страшенно шкода, адже він без того травмований, всілякі жахи бачив, безліч побратимів втратив. Чому має таке терпіти? А я не знаю, як далі з такими сусідами жити. Що про це думаєте?