– То ми для вашої донечки картоплю збирали? Я вирішила провчити родичів. Будуть знати, як зазіхати на чужий труд!

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/to-my-dlya-vashoyi-donechky-kartoplyu-zbyraly-ya-vyrishyla-provchyty-rodychiv-budut-znaty-yak-zazihaty-na-chuzhyj-trud/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Моя свекруха живе в селі. Ми все зі Степаном їздимо їй допомагати поратись з картоплею. І щороку з Оленою Василівною закрутки робимо. Огірки, помідори, кетчуп, аджику – все домашнє. Зовиця ж рідко приїжджає в гості, все зсилається на якісь невідкладні справи. Вона знаний перукар у містечку, навіть у вихідні має вдома клієнтів. 

Цього тижня подзвонила Олена Василівна і прямо просила:

– Приїдьте з сином, допоможіть картоплю зібрати, бо скоро дощі!

– Я не можу, ми з чоловіком на роботі кожен день.

– Та візьміть вихідний, бо вже переживаю, що буде з урожаєм. Чи ж не зогниє в землі?

– Може, б ви Люду попросили, в неї клієнти тільки по запису?

– Та вже тиждень наперед записала. Людям незручно відмовляти. Краще ви приїдьте зі Степаном.

Мусила взяти вихідний на роботі. А Степан написав заяву на відпустку власним коштом, бо ніяк не хотіли його з заводу відпускати! Цілий день копали картоплю, Степан мішки важкі возив тачками.

Нарешті сіли ми вечеряти. Я зварила макарону з сардельками. Ми з чоловіком дуже хотіли скуштувати картоплі, відкрити щось із закруток. Але свекруха сказала:

– То вже з собою візьмете кілька баночок, та й мішок не охота розпочинати.

Я ще так глянула на неї. Кілька баночок? Свекруха, певно, щось переплутала або применшує. Та от я почула звук мотора. Олена Василівна схопилась зі столу і кудись побігла. Ми ж зі Степаном вирішили спокійно повечеряти.

Та чую такий рух на подвір’ї. Бачу Андрій, чоловік зовиці, мішки з картоплею двигає. Люда ж навіть з машини не виходить, щоб привітатись з мамою.

Я і собі вийшла з хати. Виглядала я не дуже – цілий день після важкої роботи. Та Люда навіть мене не посоромилась, хоч би кивнула з машини у відповідь:

– Ти куди це мішки наші тягаєш? – кажу я до Андрія.

– Чого це вони ваші? Нам мама передала!

– Бо я коло них гарувала! Ану забери свої руки!

– Відійди, бо ще на тебе розсиплю.

Степан і собі вийшов з хати. Свекруха ж активно командувала всім процесом:

– То ми для вашої донечки картоплю збирали? Чи як це називається?

– Хіба тобі шкода пару мішків?

– Та ви їй майже весь урожай віддали? А закрутки? Я ж не одну неділю над ними сиділа!

Ми зі Степаном і собі зібрались в машину. Перегородили зовиці дорогу, мусила віддати нам напрацьоване:

– Так і знала, що ви скупердяї! Ну і сохніть далі на своєму городі! Я собі ще зароблю!

Ми з чоловіком приїхали додому задоволені. Я на другий день картоплі зварила. Та ввечері мені подзвонила свекруха, плакала у трубку, жалілася, які ми невдячні:

– Ніколи не думала, що мій син так з сестрою вчинить!

Я кинула трубку. Чесно, більше не маю бажання спілкуватися з такими родичами. А на другий рік хай Люда їде, а ми собі з чоловіком якось заробимо!

MarichkaF