– Я на заробітках кожну копійку рахую, а ви вже все розтратили! – докоряла я Юрі. А невістка за живе зачепила: “Грошима сина не виховаєш!”

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ya-na-zarobitkah-kozhnu-kopijku-rahuyu-a-vy-vzhe-vse-roztratyly-dokoryala-ya-yuri-a-nevistka-za-zhyve-zachepyla-groshyma-syna-ne-vyhovayesh/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я заробітчанка, вже 15 років живу та працюю в Берліні. Виїхала сюди, коли Юра ще у школу ходив. Мене чоловік покинув, а дитину треба було якось підіймати. Добре, що мама була вдома і у всьому мені допомагала. 

Мій Юрко не знав горя. Я намагалась приїжджати на свята і купляла йому все необхідне. Коли Юра поступив у медичний, я йому гроші висилала. Вистачало і на оплату за навчання, і на оренду квартири, і на кишенькові витрати. І продукти дорогі купувала, щоб мій син встигав добре поїсти. 

Коли ж Юра закохався, я стала допомагати йому ще більше. Бо знаю, що дівчатка люблять квіти та коштовності. Сама свого часу була такою. І весілля допомогла організувати йому з Ілоною. В подарунок привезла молодятам 7 тисяч євро. Та на цьому сюрпризи не закінчились, Ілона пригледіла хорошу квартиру в центрі Львова. Я, звісно, допомогла їм і з покупкою, і з ремонтами. 

Невдовзі дівчина завагітніла і вийшла в декрет. Мій син влаштувався на роботу у місцеву поліклініку. Бачу, як він старається, але грошей все одно мало. Щомісяця я пересилаю синові пакунок з продуктами. Там олія, сири, борошно, макарони та багато іншого.

Востаннє я приїздила в гості ще взимку на Різдво.  А цього разу пощастило, на роботі дали відпустку аж на 2 тижні. Я швиденько зібрала речі, і до сина! На вокзалі син зустрів мене на розкішній іномарці. Дивлюсь, а вдома вони ремонти поробили: на кухні – нова підлога, вся техніка: і пралка, і посудомийка, дорога духовка, а у спальні – велике ліжко і плазмовий телевізор. А як вони облаштували дитячу! Знала, що син небагато заробляє. Виходить, це все за мої гроші?

За столом я вирішила м’яко натякнути дітям, щоб жили економніше:

– Ви ж як у Бога за пазухою. Ні в чому собі не відмовляєте! Краще б складали ті гроші, буде вашій дитині, мені ж не вічно закордоном працювати.

– Та просто було акція в магазині.

– Я на заробітках кожну копійку рахую, щоб вам передати, а ви вже все розтратили!

– Ми ж вкладаємо в дім! – переконував син.

– А вам що шкода? Чи може мені теж закордон поїхати і кинути сина? Але грошима не виховаєш!

Ці слова невістки мене дуже закололи. Невже мій Юрко сміє на щось жалітись? Чи ж йому було мало моєї материнської турботи? 

Я взяла валізу і поїхала до своєї мами в село. І все думаю: може, перестати пересилати ті гроші? Хай син зрозуміє, яким трудом він заслужив собі таку розкіш. Не думала, що мій Юрко ріс недолюбленою дитиною. У нього ж було все для щастя.