Соломія Українець

1 ч.  · 

МІЙ ЄДИНИЙ СИН

Не зрозуміє

той, хто сина не ховав.

З дитям своїм не бачив домовину. Холодних рученят не цілував і не кричав:

– Пробач! – своєму сину.

Тіло єдиного на цвинтар понесуть.

Душа вже серед Ангелів літає. Не віриш, що його остання путь. Гримить салют і сина вже немає..

Герої не вмирають – не кажіть. Словам тим не повірить жодна мати.

Єдиний син під прапором лежить. З онуками не прийде в мою хату.

– Синочку, де ти?!

– Мамо, я на небі.

Мені тут добре і війни

не має.

– Рідний, забери мене

до себе, бо на землі

ніхто вже не чекає.

Я не живу.

Існую через силу.

В день смерті сина закінчилося життя.

Єдиного його сама зростила у Бога вимолила для себе дитя..

З маленьких літ, душу

в нього вкладала.

Скільки казок, віршів

в садочку знав.

Для нього завжди всі аплодували, коли артист на сцені виступав.

Ми з ним разом уроки готували. Хотіла, щоб багато всього знав.

Свої знання і мудрість віддавала, вчила, щоб син книжки читав.

Історію любив.

Цікавився багато.

Мови давались легко – їх вивчав. Правду про всі події хотів знати.

Спортом займався, у змаганнях участь брав

Дорослий став.

Гордість моя і крила.

Жалів мене, усе допомагав. Патріотом сина я зростила. Жалів мене, й повагу мав..

В Ліцей військовий він навчатися вступив.

Був мужнім. Труднощі умів долати. Рішення прийняв і заявив.

– І Прикордонну Академію вступати.

Молилась, поки іспити складав. На перекладачем мріяв син мріяв бути. Бог почув мене – курсантом став. Авторитет зумів він там здобути.

Була кохана.

Син сім’ю хотів.

Онуків для мене подарувати. В майбутнє на крилах мрій летів.

Яке воно – не могли знати.

Син лейтенант.

Служив і працював.

До підлеглих ставився він щиро. Ніколи, ні

на що не нарікав. І не зганьбив ніколи честь мундира.

Війна.

В штабі сидіти не хотів.

Орди ворожої він не боявся. На передову пішов з бійцями в бій.

За спини чужі ніколи не ховався.

Про війну нам не розповідав. Завжди у настрої був. Посміхався

– Я повернусь живим! – казав. Не повернувся.

Ангелом піднявся.

Єдиний син під прапором лежить.

– Герой він.

Ним пишатись маєш.

Не зрозуміти їм, як то душа болить, коли дитя єдине поховаєш.

Коли світанки зустрічаєш у сльозах.

В молитві руки піднімаєш в небо.

– Синочку мій, що є на небесах. Важко одній.

Візьми мене до себе

автор Соломія Українець

Усі реакції:

6262