Після розлучення з чоловіком Павлом, Настя приїхала до матері в село.

Розлучення було важким. Свекруха Насті, Наталя Іванівна, виробляла, що хотіла.

Вони разом із її синочком Павлом намагалися залишити собі доньку Насті – Марічку.

Допомогла Насті зовсім чужа жінка – Тетяна Андріївна.

Настя колись жила в неї три роки, винаймала кімнату, поки вчилася.

А потім іноді заходила до старенької в гості.

Бабуся й сама іноді зверталася по допомогу до Насті, коли була слаба.

А зараз її доброта повернулася дівчині – бабуся дала Насті з Марічкою житло.

Навіть опіка приходила з перевіркою – свекруха постаралася.

Але їх усе влаштувало. Всі були на боці Насті.

Жити дівчина в Тетяни Андріївни довго не збиралася. Вирішила повернутися до матері.

Але вона точно не чекала на таку зустріч…

– Навіщо ти розлучилася?! – сварилася її мати Галина Петрівни. – Могла б і стерпіти. Де візьмеш ще таке багатство – квартира, машина, будинок заміський, відпустка за кордоном щороку. Недолуга! І взагалі, ми з Максимом на тебе сподівалися.

– В якому сенсі? – не зрозуміла Настя.

– В такому! Жити ти тут не можеш. Будинок продано. Через тиждень ми маємо його звільнити. Тож повертайся до чоловіка. Я хочу купити квартиру, а це набагато дорожче за наш будинок.

– І що далі? – запитала Настя.

– Кредит Максим оформлятиме, а ось з оплатою ми на тебе сподівалися.

– Ви без мене будинок продали, мені тепер жити ніде, і ще я вам мушу допомагати? – ахнула Настя.

– Ось тому й повернися, покайся. А це і так мій будинок був.

– Мамо! А ти знаєш, чому ми розлучилися? Я ж тобі говорила. Він постійно сварився і навіть зраджував!

– Сама значить чоловіка доводила. Ось тому й повернися, проси вибачення. І запам’ятай – матері треба допомагати!

– У тебе ж будинок був… Квартиру значить тепер купи поменше.

– А як же ж Максим? Йому, де жити?

– А я де житиму?

– Я тобі вдесяте повторюю: повернися до чоловіка. Максим не має зайвих грошей. Це ж він оформлятиме кредит. Він свої гроші у бізнес вкладає.

– Значить, і гроші в нього є, якщо він бізнесмен.

– Ні. У нього все на розвиток йде.

– Ітиме на кредит.

– Досить розмов, сьогодні пізно вже, а завтра повертайся. Все зрозуміла?

– Зрозуміла.

Настя, взявши дочку за руку, пішла до своєї кімнати, що вже була не її. Все було, як і раніше, нічого не змінилося. У шафах нічого не було.

– Мамо, а ми звідси поїдемо? – запитала чотирирічна донька.

– Так, Марічко. Завтра вранці.

– Добре. А то бабуся свариться. Навіть мене сьогодні не помітила.

– Ну, це напевно тому, що ти за мною стояла. А вона вже старенька.

– Ні. Вона просто недобра. І тато такий. Ми до нього поїдемо?

– Ні. Спи, рано вставати нам. А мені ще треба попрацювати.

– Добре, матусю. Працюй, я тихо спатиму…

…Вранці, коли ще всі спали Настя і Марічка поїхали.

Перший автобус відходив о шостій ранку. Куди йти? Треба шукати квартиру чи хоча б кімнату.

Заощадження у Насті були, до того ж, робота в інтернеті теж приносила дохід.

Настя вирішила попросити Тетяну Андріївну посидіти з Марічкою.

– Я посиджу, мені не важко… А навіщо шукати житло? Ось кімната, поки що пуста, живіть.

– Але ж ви не здаєте з маленькими дітьми…

– А хто тут маленький?! Марічка велика, правда, дитинко?

– Правда, – зраділа дівчинка.

– Ну от і домовилися. А тепер давайте пити чай. Ви ж із дороги, голодні.

Ти хазяйнуй, все знаєш. А там розберемося. Договір у нас є, тож живіть.

Причепитися нема до чого. Багато з вас не візьму. Будеш по-господарству допомагати.

Настя заплакала навіть від радості.

– Ну, сльози лити не треба.

– Я ж від щастя…

…Так вони й залишилися жити у Тетяни Андріївни, або баби Тані.

Приблизно через тиждень пролунав дзвінок від матері.

Настя взяла слухавку й застигла від почутого.

– Куди ти зникала?! – вигукнула вона в слухавку. – Ми приїхали, до чоловіка твого Павла пішли, а нас виставили!

– Я розлучилася з ним, мамо, – сказала Настя. – Ти ж знаєш.

– А що я тобі говорила зробити? – запитала Галина Петрівна.

– Я доросла, мені твої вказівки не потрібні, – відповіла Настя.

– Ось як ти, значить з матірʼю заговорила! Аліменти тобі хоч хороші платять?

– Хороші, а що?

– Треба поділитися.

– В якому сенсі?!

– Максим кредит на квартиру оформив. Раз ти матір не послухала, значить віддаватимеш половину аліментів мені!

– Якщо йому дали кредит, то значить і платити він може. А аліменти – це для Марічки.

– Їй небагато і треба, а поки вона росте, ти платитимеш!

– Ні.

– Діти мають допомагати батькам!

– Квартира на кому? На тобі?

– Офіційно на Максимові. Але ж він мене не виставить. Він обіцяв.

– Ось хай Максим і платить. Можу ще запропонувати варіант.

– Який?

– Виділити мені частку, тоді і гроші платитиму.

– Зовсім, чи що?! Він навіть мені не виділив.

– Гроші за хату взяв, а долю не дав? Ти сама про що думаєш?

– Це тобі треба думати! У мене все добре.

– Добре. Тільки потім не скаржся. А грошей я вам не дам. У мене дитина без житла, а я вам кредит допомагатиму платити? Як ви тільки додумалися до такого?

– Так ти ж була одружена, все в тебе було!

Настя поклала слухавку…

…Минуло три роки. За цей час багато що змінилося. Максим заліз у великі борги, його бізнес зовсім не приносив доходів. Ну не його це заняття…

За квартиру платити було вже майже нічим.

Мати знову зателефонувала Насті, тільки тепер вона не просила, а звинувачували її.

Це ж через неї все це: борги Максима, безгрошів’я та інші проблеми.

Все через її розлучення. Вони ж навіть квартири не можуть продати через неї.

Настя просто скинула дзвінок і заблокувала їх номери.

– Мамо, ти знову плачеш? Це бабуся? Не плач, у нас є баба Таня.

– Настю, не переживай. У мене до тебе пропозиція. Адже я зовсім самотня. Сина мого не стало. Є справді родичі, але вони мене забули. Заповіт хочу написати. Хоч і не аби-яка моя квартирка, але житло ж, дві кімнати. Згодом можеш продати і більше купити. А поки потерпіть мене, мабуть, недовго вже залишилося, майже вісімдесят років прожила вже…

– Ну що ви?! Ви ще молода! Про це не треба навіть говорити…

Тетяна Андріївна написала заповіт, як і обіцяла. Не стало її через п’ять років…

Настя з Марічкою так і жили в квартирі старенької. Згодом у Марічки зʼявився новий тато. Петро покохав Настю і дуже подружився з Марічкою. А невдовзі Марічка вже бавила й свого маленького братика Ігорчика…