Ми з Павлом давно у шлюбі. Моя свекруха Наталя Степанівна часто кличе нас в гості. І, зізнаюсь, що кожне застілля закінчується якимось неприємним інцидентом.– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”

Без рубрики

Ми з Павлом давно у шлюбі. Моя свекруха Наталя Степанівна часто кличе нас в гості. І, зізнаюсь, що кожне застілля закінчується якимось неприємним інцидентом. То до онуків, дітей моїх причепиться, що ті себе не так поводять за столом, то мені якесь прикре зауваження зробить, то у Павла розпитує, як справи із ремонтами. Загалом, нікому не дасть нормально з’їсти. А останні наші посиденьки закінчились сваркою. 

То був її ювілей – 50 років. Вона запросила й моїх батьків. Також прийшов мій син Данило зі своєю дівчиною Світланою і дочка Мирося. Ми купили свекрусі подарунки, усе як годиться. Я подарувала чайний сервіз. Мій чоловік вручив свекрусі путівку в санаторій. Та найбільше гостей здивували наші діти. Бо подарували набір для вишивання. Вони знали, що бабуся любить вишивати. А вишивала вона ще з юності. Наталя Степанівна мовчки прийняла подарунки і запросила нас за стіл. 

А за столом усе, як завжди. Мирося хвалилася успіхами в університеті. Бо йде на червоний диплом. А бабуся розказувала, яка вона була дівка і скільки мала кавалерів, ніби намагаючись пояснити, що не жіноче це діло над книжками сохнути. Та свято закінчилось і опісля, звичне діло, купа тарілок:

– Невістко, помиєш посуд?

– А чому я?

– Бо в мене свято!

– Так я гостя вашого свята.

– Дивись яка білоручка! То хай миє твоя Мирося! 

– А вона чого?

– А нехай вчиться, бо вміє лиш очима кліпати!

– Ви мою дочку не ображайте! Де таке бачено, щоб гості мили посуд? 

– Марино, та хіба тобі складно? – втрутився у розмову мій Павло. – У мами сьогодні свято, вона втомилась.

– От тепер не помию навіть з принципу! 

– Диви яка! – продовжувала своє свекруха. – Я ж тобі казала: не буде із неї господині. Певно, й вдома не миє. І дітей виховала невихованих і ліворуких! Ніхто за бабусю не вступиться!

Наслухалась я тоді звинувачень у свою адресу. А потім встала за столу і пішла, лишивши за собою гору немитих тарілок. Не знаю, чим тоді закінчилось те дійство. Бо мій Павло з дітьми не дуже про той вечір хоче згадувати.

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими! 💬

Залишити відповідь