То був мій 60 день народження. Нікому не побажаю «відсвяткувати», як я. А все через єдину дочку

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/to-buv-mij-60-den-narodzhennya-nikomu-ne-pobazhayu-vidsvyatkuvaty-yak-ya-a-vse-cherez-yedynu-dochku/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Моя дружина відійшла на небо коли донечці виповнилось 7 років. З того дня я поклявся любити її за нас обох і дотримав слова.

Донечка росла такою ж розумною, як її мама. У школі вчилась відмінно, мені завжди допомагала і готувала так само смачно, як моя кохана.

Минали роки, дочка росла. Врешті решт вона закінчила школу та вступила у виш завдяки власним знанням. Аби давати собі раду вона влаштувалась на роботу, але і навчання пильнувала.

Настав момент, коли вона познайомила зі своїм хлопцем. Артем здався мені хорошою людиною, тим більше він дивився на дочку так само закохано, як і я колись на свою Марію.

Зіграли весілля. Молодята обрадували мене й тим, що залишаються жити у мене. Але з місяця в місяць ставлення зятя ставалось якимось гіршим. Ми могли сваритися на рівному місці, він міг дозволити собі огризатися на мої зауваження.

А потім дочка заявила, що нам потрібно серйозно поговорити:

– Розумієш, тату, ми б хотіли мати своє житло. Ти стільки років горбатишся біля того городу і худоби. Може продамо будинок і купимо квартиру у місці?

Довго не думаючи я погодився. 

– Але за однієї умови, доню!

– Якої?

– Квартира буде на мені.

– Що? Навіщо? 

– Нічого особистого, але я вже не молодий. Мені потрібна гарантія, що я не залишуся без даху над головою!

– Ти, напевно, жартуєш? 

– А чого вам переживати? Коли мене не стане, то спадок перейде вам! 

Та реакція дочки мене просто вразила. Вона так образилась, що вже через 2 дні вони з чоловіком переїхали на орендоване житло. Більше від неї жодної вісточки не було.

Там було кілька місяців. Наближався мій ювілей, 60 років. Я був переконаний, що дочка привітає мене телефоном, або зробить сюрприз і приїде.

Я потратив пів дня, щоб приготувати її улюблені страви. Гарно накрив на стіл, поставив тарілки і сів біля вікна в очікуванні. Коли ж на небі блиснула перша зоря я з жалем зрозумів, що її таки не буде.

Я взяв до рук фотографію дружини, поговорив трохи і ліг. Сам не знаю, як заснув, може через сльози.

Скажіть мені, хіба я зробив щось не так? Чому така віддяка від єдиної мені близької людини? Я ж заради неї стільки років старався!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!