– Тетяно, я вже зміну здав, ти додому збираєшся? Ти не забула, завтра п’ятниця, нам після роботи ще до Валі з Геною в гості йти, виспатися ж треба, – Григорій Павлович уже перевдягся після добового чергування на прохідній і зайшов у відділ до дружини. – Я вранці теж з тобою на роботу поїду, Толю обіцяв на кілька годин підмінити, у нього там щось удома сталося.

– Грицю, я йду! – Тетяна Андріївна закрила папку з документами і в сейф поклала, а потім накинула плащ. – Все, Грицю я готова, ти маєш рацію, я сама втомилася дуже. Ми з тобою зараз швиденько додому доїдемо і одразу ляжемо спати!

Дорогою до маршрутки вони обговорювали, що завтра в гості підуть.

– Грицю, ми з тобою майже вже до пенсії допрацювали, то дітям допомагали, потім онукам, а собі у всьому відмовляли. Може, ми неправильно робили? Ось у чому я піду в гості? А ти? Валя як завжди ошатна буде, а в мене на все про все одне плаття, звикла я до штанів.
А в них гості поважні будуть із колишньої Гениної роботи. Юрій з дружиною, Борис, вони завжди ошатний, годинник крутий, костюмчик, взуття. І у дружин прикраси, черевички, сукні щоразу нові.

– Таню, ти в мене все одно найкрасивіша, ну хочеш ми після роботи зайдемо в магазин і купимо все, що нам потрібно? Мені на картку зарплату надіслали, – запропонував Грицько.

Таня засміялася.

– Та годі тобі, Грицю, це я так, побурчати, ну яка у нас зарплата! Не вистачить нам на таке вбрання.

До будинку Тетяна та Гриць вже у темряві підійшли.

– Треба ж, Грицю, а у нас у під’їзді виявляється ліфт новий, і коли його встигли замінити, – позіхнувши, зауважила Таня.

– І не кажи, – Гриць теж здивувався, навіть помацав новеньке блискуче покриття кабіни.

– Може, ми запрацювалися і раніше не помітили? Гаразд Таню, ми приїхали, ходімо додому відпочивати, – Гриць відкрив вхідні двері і увімкнув світло в коридорі.

– Ну ти даєш, Таню, а коли ти встигла так прибрати в квартирі, все сяє, ну ти й хазяйка у мене!

Тетяна озирнулась навкруги і застигла від побаченого.

– Та облиш, Грицю, – Таня кинула сумку на банкетку, зняла туфлі, плащик почепила. – Ходімо чайку поп’ємо і спати, у мене прямо очі закиваються, так я спати хочу. І нічого я особливо не прибирала, – Тетяна очі примружила, а вдома і справді все якось дивно.

Начебто все, як завжди, але щось не так…

– Таню, я чайник поставив, у хлібниці знайшов пончики, вчора ввечері їх не було, коли я на зміну пішов, ти що, вночі в магазин ходила? – здивований Грицько з пакетом пончиків стояв у дверях спальні, де Таня переодягалася.

Вона закрила шафу.

– Грицю, я ніяких пончиків не купувала, і взагалі ти ж бачиш я.., – вона раптом застигла перед відкритою шафою. – Дивись, що це?!

Грицько підійшов, заглянув у відкритий гардероб і не зрозумів, а де їхні речі?

Замість їхніх старих, але завжди акуратних штанів, сорочок та курток на вішачках був зовсім інший одяг.

Новий і, схоже, дуже дорогий, такого в них ніколи не було!

– Грицю, може це син наш Дмитрик з дружиною Оленою так пожартували і нам купили все нове? Ти ж знаєш, як вони люблять усілякі такі сюрпризи влаштовувати, – хвилюючись, пошепки припустила Тетяна.

– Та з якого дива, у них і грошей таких немає, – Гриць відкрив ще одні дверцята шафи і вони обоє ахнули від несподіванки – на полиці лежали товсті пачки великих купюр, акуратно перев’язані!

– Ось це та-а-ак! – Тетяна не знала, що й сказати. – Звідки все це у нашій квартирі?! – вона пройшлася кімнатою і знайшла ще кілька речей, яких раніше точно не було.

На комоді стояла скринька, в ній сережки були та каблучки, і схоже з діамантами! Таня зовсім розгубилася, а Грицько її до вікна підвів.

– Подивися, ніби наш вигляд з вікна, а ніби й не наш. Що це таке, з квартирою нашою щось робиться, тобі не здається? Наче вона наша, а ніби й ні, у нас же ж нічого цього не було!

Пончики виявилися м’які, теплі, в цукровій пудрі і казково смачні, наче щойно приготовані.

Від нервів Тетяна штук п’ять з’їла.

Григорій теж вмʼяв добряче з гарячим чайком і не знаючи, що з усіма цими чудасіями робити, запропонував:

– Таню, ходімо краще спати, а вранці розберемося, може це у нас з тобою просто марева від перевтоми?

Вони швидко постелили і вляглися, Григорій відразу розвалився і заснув, а Таня довго заснути не могла, все, що відбувалося, було якесь нереальне, що за нісенітниця, як взагалі таке може бути в них удома?

Потім Тетяна прийняла рішення, змусила себе заспокоїтись і нарешті заснула.

Вранці Тетяна й Григорій ще раз оглянули свою квартиру і знайшли ще багато інших чудасій.
– Не знаю, що й думати, я вже і Дмитру набирала, і Олені, але у них телефони недоступні, – Тетяна була дуже рішуче налаштована. – Грицю, я от що подумала, ти тільки не переживай і не перебивай мене. Квартира наша? Наша. Значить і все, що тут є – наше, а звідки все це взялося пізніше розберемося. Я собі вже підібрала все, що треба – туфлі, плащ, сукню, сережки, каблучку, одяг. Все підійшло прямо ідеально, як на мене пошите. Вибери собі костюм і все інше і швидше одягайся, бо на роботу запізнимося!

Слухай, Валя з Геною оторопіють, коли ми до них заявимося, у мене – і діаманти, це просто диво! І ще, я склала в портфель трохи грошей, візьмемо з собою, мало що, а я їх у себе в сейф покладу, нехай поки там полежать…

– Таню, а ти впевнена, що ми правильно робимо? – Григорій швидко одягнувся і взяв портфель, як йому Таня сказала, але вигляд у нього був просто приголомшений.

Хоча костюм пасував чудово, а стильний годинник із білого золота на його руці відразу надав йому солідності.

– Грицю, я тепер уже ні в чому не впевнена, але вночі, коли я ніяк не могла заснути, я вирішила, що ми зробимо так, а потім у всьому розберемося.
Зрештою це ж наша квартира, хоч і така дивна та загадкова!

У результаті Тетяна Андріївна та Григорій Павлович все ж таки запізнилися на роботу.
Та ще й на зло, біля входу з керівництвом зустрілися.

Їм же ж давно вже натякали, що на пенсію настав час іти, так що до запізнення, при бажанні, легко можна причепитися.

У своєму кабінеті Тетяна Андріївна переклала у сейф товсті пачки купюр із портфеля.

Вона відганяла сумніви, адже вони їх не забрали десь, але на душі у неї було неспокійно – якось дивно все це.

Увечері ошатні Тетяна та Григорій приїхали до Валі та Геннадія. Валя тільки двері відчинила, і як побачила Таню, вигукнула:

– Тетянко, ну так не чесно, хіба так можна! Сукня у тебе ну просто шикарна, тобі пасує дуже! А сережки які витончені, чому ти їх раніше не одягала? А-а-а, зрозуміла, ти ж казала, що тобі від бабусі обручка та сережки з діамантами залишилися, але там кілька камінців не вистачає. Вгадала? Це вони? Таню, ти молодець, що відновила бабусин подарунок, ну проходьте ж скоріше, всі вже зібралися!

Вечір пройшов просто чудово. Звичайно приємно виглядати отак гідно, але якщо чесно, Таня та Грицько комфортніше почувалися в джинсах і джемперах. І коли вечір закінчився, вони з радістю поїхали додому.

– Знаєш, а приємно, що Валя так щиро нам рада була, вона не заздрісна, справжня подруга. До речі, Грицю, ти серед усіх цих поважних гостей був найсимпатичнішим. І костюм тут ні до чого, хоча може він тобі трохи впевненості додав. Слухай, а ти чого такий тихий? – Таня взяла чоловіка під руку.

– Чесно? Іду і думаю, що нас вдома чекає, так хочеться до нашої справжньої квартири повернутися, в якій не так ідеально й багато, але дуже затишно, бо вона наша, — і Григорій підтримав дружину під лікоть.

– І не кажи, я теж іду і намагаюся не згадувати те, що було вчора. І навіщо ми взяли ці речі та гроші? З одного боку, я начебто не шкодую про це, ми ж це у своїй квартирі знайшли, не взяли десь. А з іншого – це все чуже, з якогось чужого життя, а мені чужого не треба.

Тетяна та Григорій цього разу з побоюванням підійшли до свого будинку, зайшли в під’їзд і навіть розчарувалися – ліфт знову був старий, а не той новенький, блискучий, ну от!

Квартиру відкривали дуже повільно, але коли увійшли, то одразу зрозуміли – вони вдома! Яке це щастя, та й добре, що двері трохи подряпані, це в них раніше кіт був чорний, більше п’ятнадцяти років у них прожив…

Все у квартирі було, як завжди. У шафі був їхній простий одяг і Грицько з радістю тут же натягнув свої спортивні штани з витягнутими колінами.

На полицях лежали футболки та одяг, ніяких великих купюр у пачках і близько не було.

– І справді, Грицю, яке щастя, що ми вдома! – вигукнула Тетяна. – Як думаєш, а що це вчора взагалі було?
– Та Бог його знає, головне все повернулося, – Гриць явно був щасливий. – Піду як я краще чайник поставлю, кажуть, що іноді люди в паралельні світи можуть потрапити, але я в це не вірю, а ти, Таню?

Незабаром чайник весело закипів і вони сіли пити чай із сушками, після гостей чомусь завжди їсти хочеться.

– Грицю, а це що? – Таня раптом показала на якийсь пакет.

Гриць підняв його.

– Таню, та це просто старий хліб, а ти що подумала?

– У-ф-ф, та мені здалося, що це вчорашні пончики з паралельного світу, злякалася, що знову!

Але на щастя, більше таких чудасій з ними не відбувалося…

Щоправда, через деякий час в їх організації скоротили працівників пенсійного віку.

Але у Тетяни та Григорія тепер було на що жити – у сейфі лежала солідна сума, яку вони й забрали.

Вийшовши на пенсію Тетяна та Григорій одразу ж завели не тільки кота, а й собачку, і були дуже щасливі.

Про цю незрозумілу подію вони намагаються не згадувати, адже незрозуміле завжди лякає й турбує.

А ті випадково отримані гроші дуже швидко витратилися.

На дітей, на онуків, на кота й собаку. Та ще й їхній літній сусідці треба було допомогти.

Адже насправді щастя міряється не грішми, а любов’ю, теплом і добротою…

Коли ти поряд з коханою людиною, то тільки разом життя в радість.

Хоча…