https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ya-15-rokiv-prozhyla-u-shlyubi-a-teper-vyrishyla-rozluchytys-bo-nabrydlo-zhyty-tilky-cherez-boyazn-shho-lyudy-skazhut-j-terpity-pohodenky-cholovika/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я 15 років прожила у шлюбі, а тепер вирішила розлучитись, бо набридло жити тільки через боязнь «що люди скажуть» й терпіти походеньки чоловіка.

З Олегом ми одружились, бо кохали одне одного, принаймні я так вважала.

У шлюбі я старалась, щоб у нас все було добре. Готувала, прибирала, вдома порядок, на роботу ходила, за собою доглядала. Згодом у нас син народився. Тоді то я й побачила, що Олег нічого не цінує з того, що я роблю та й мене не любить.

Коли я була в декреті і єдиним годувальником був Олег, він почав мені зраджувати. Не раз його бачили то з однією, то з іншою. Одна з його коханок навіть до мене на розмову приходила, казала, щоб «я залишила в спокої Олега, бо у них скоро дитина з’явиться».

Я власних грошей тоді не мала, щоб піти від нього, а батьки, що мої, що Олега мають зразкові сім’ї, то ж мене у прагненні розлучитись не підтримали б, тому й терпіла. Та любові чи поваги до чоловіка вже не відчувала.

Два роки тому я познайомилась у себе на роботі з Кирилом, він розлучений, сам з Києва. Почали спілкуватись, у нас закрутився роман. Чоловіка я не любила давно, жила заради сина, якому вже 14.

Спершу ми таємно зустрічались, а тоді, за рік, я вирішила розлучитись і почати нарешті жити. Так жити як хочу я, з коханою людиною.

Про своє рішення я повідомила і чоловіка, і батьків та свекрів, і сина.

Всі одразу почали мене вмовляти не робити такої «помилки».

– Тобі 40! Про що ти думаєш? Схаменись і живи зі своїм чоловіком, як інші люди – казала мені мама.

– Я все пробачу, житимемо добре. Зрад ніяких не буде – казав Олег.

Я ж нікого не слухала – подала на розлучення. Син вирішив залишитись із татом у рідному місці. Я планую переїхати до Кирила у Київ.

– Я тут усіх знаю і звик, а до тебе приїжджатиму – казав мені мій Дмитрик.

– Ти знаєш, що я тебе люблю і завжди чекаю?

– Знаю, мамо. І я тебе люблю.

Син вирішив з ким хоче залишитись, та може до мене приїхати будь-якої миті.

Процес розлучення ще триває. В цей час я живу на орендованій квартирі.

Вчора до мене знову прийшли мої мама та свекруха.

– Що ти робиш? Він же тебе покине. А ти зараз зруйнуєш сім’ю та залишишся ні з чим – казала мама.

– Повертайся до сина і чоловіка, та живіть, як жили – додає свекруха.

– Я не хочу жити так, як я жила. Без любові та у постійних зрадах Олега. Мені це набридло. Я хочу і справді жити, а не робити вигляд заради людського ока.

Чому, коли Олег гуляв з усіма підряд, будучи одруженим, ніхто йому і слова не сказав? Коли ж я все чесно розповіла і хочу змінити своє життя, всі почали мене виховувати і казати, як треба.

Люди, хіба ж я не права? Невже треба й далі жити та терпіти, бо «що ж люди скажуть»?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!