– Потерпи два роки – і все в нас буде! – Чоловік обіцяв золоті гори, вмовив продати батьківську хату і вкластися в його бізнес

В дитинстві я страшенно страждала через деспотичних батьків. Вони мало не з пелюшок вказували мені що і як робити. Я зовсім не мала свободи. Ходила в музичну школу, бо так треба, вступила на педагогічний, бо це поважна професія. А тоді я вийшла за Валентина, бо він з гарної родини. 

 – От поберетесь і будеш робити, що хочеш! – казала мама.

Чоловік мій не був поганим. Його батьки нас підтримували, він працював на заводі, та його цілком влаштовувало все, він не хотів більшого. А я мріяла про власне житло, хотіла відпочивати на морі, а не на городі. А тоді батьки переїхали в новий будинок, а мені залишили старий. Як я зраділа. Лишень у Валентина були інші плани:

 – Продамо хату і вкладемо всі гроші в справу!

 – Як так? Ти що? Це ж нас шанс!

 – Потерпи два роки – і все в нас буде! Поки з батьками жити будемо, а там купимо гарний будинок. Значно кращий за ту халупу!

Я погодилась. Чоловік продав будинок. І всі гроші інвестував в якусь компанію. А вже за рік усі дізналися, що то була фінансова афера. Уявляєте?

Тож минуло 16 років, а я далі жила зі свекрами і слухала від чоловіка порожні обіцянки. Діти наші виросли, а я й далі чекала і почувалась наче прислуга в чужому домі, котра ще й постійно має дякувати. Ще кілька років я чекала. А коли син і дочка поїхали на навчання – я прийняла серйозне рішення.

Тоді мені виповнилося 46 років. Наче ще гарна жінка, але вже далеко не молода. Якось я подивилась в дзеркало і збагнула, що зовсім не  жила. А вже наступного дня зібрала валізи та поїхала до Італії. Чоловік проти не був і вже почав вигадувати нову справу, в яку я маю вкласти гроші, коли зароблю. Я погодилась, хоча мала інші плани.

За два роки я надіслала додому всього кілька сотень євро. Чоловік все випитував, а я казала, що маю проблеми та не можу допомогти. А тоді мені почали дзвонити діти. Донька щойно народила, просила гроші. Я вислала їй дитячий одяг і харчування. Про те не більше. Обурена донька мені зателефонувала:

 – Що ти з грошима робиш? 

 – Люба, я нарешті живу і більше своє життя на потім не відкладатиму.

Усі рідні образилися на мене. А я вже остаточно вирішила, що не повернусь. Згодом допомагатиму дітям, але пізніше, коли сама твердо стоятиму на ногах і матиму зайві кошти.

Нещодавно чоловік подзвонив і почав погрожувати, що я залишусь сама і втрачу всіх рідних. Як гадаєте, хто з нас має рацію?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!