https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/hochete-zabyrajte-jogo-sobi-meni-vin-ne-treba-lyshe-pid-nogamy-plutayetsya-ta-zavazhaye-zayavyla-meni-donka-pro-svogo-syna/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Моя донька геть збожеволіла – зібралась відмовитись від рідної дитини, а все через свої примхи.

Ліля завжди хотіла доньку, мова про те, що може бути хлопчик навіть не йшла. Вона мріяла про те, як робитиме їй зачіски та одягатиме сукні. Коли ж Ліля завагітніла, то тільки й мови було:

– Народжу маленьку принцесу. Буде мамина красуня.

– А якщо все ж хлопчик? – питав її чоловік.

– У мене буде тільки дівчинка!

Всі УЗД показали, що буде дівчинка, але народився хлопчик. Ліля влаштувала справжній скандал, що вона не забиратиме дитину додому, та чоловік її переконав.

Ліля дивилась за дитиною, але чисто механічно. Погодує, переодягне, покупає, до лікаря звозить, тільки любові та ласки не виявляла до сина зовсім. Скільки Саша (її чоловік) випросив Лілю:

– Це ж твоя дитина, наш син. Чому ти так його не любиш? Вадик же і на тебе схожий.

– Я сина не хотіла. Він мені не потрібен.

Це жахливі слова. Я не могла повірити, що це сказала моя дочка, та все ж сподівалась, що з часом Ліля змінить свою думку і ставлення до сина.

За два роки Ліля знову була вагітна. На цей раз народилась довгоочікувана та така бажана дівчинка. Тоді то Ліля й зовсім про сина забула. Їй було байдуже чи поїв він, чи є чистий одяг у дитини, що він робив у садочку і все решта теж.

Саша в цей час був на фронті, тому за сином дивитись не міг, лише Лілю просив, щоб та не ображала сина і дивилась за ним.

Та Вадик майже увесь час був у нас. Його мама була заклопотана лише донечкою, всюди фото Валі, а про Вадика і згадки немає. Як хто й не знав би, то подумали б, що у Лілі лише одна дитина.

– Доню, Вадик за тобою сумує. Прийди, пограй з ним, то ж твій син – прошу Лілю.

– Мені ніколи, я Валечку до басейну хочу завести.

– То і Вадика бери.

– Я іду лише з донькою.

Нікому з нас так і не вдалось переконати Лілю змінити ставлення до сина. Гірше стало, коли загинув Сашко. Він дуже сина любив. Тоді Вадик залишився сиротою при живій матері.

Я після того вирішила серйозно поговорити з донькою.

– Ти знаєш, що син тебе потребує? Я не проти, щоб він побув у нас, але це дитина, і йому мамина любов потрібна – кажу Лілі.

– Хочете – забирайте його собі. Мені він не треба, лише під ногами плутається та заважає.

– Ти що? Це ж твій син.

– У мене є донька і мені цього досить.

Ми тоді дуже посварились і я сказала все, що думаю про Лілю. Речі Вадика я забрала із собою. Ми з чоловіком тепер плануємо опікунство над онуком, але не знаю як це зробити, бо його мама нормальна жінка з хорошими умовами для життя.

Хочемо купити квартиру в іншому місті, яку відразу оформимо на Вадика, і туди переїхати.

Онука ми виховаємо і виростимо. Можливо, його мати зозуля з часом про нього згадає. Ми ж не хочемо її бачити і знати. Не такою ми виховували доньку.

На онуку я теж ображена, хоч вона і не винна, що її мати не має мізків.

Маю надію, що онук колись провчить свою непутящу маму.

Як вам така поведінка матері? Що б зробили ви на моєму місці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!