https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/tse-buv-mij-den-yuvilej-40-rokiv-a-cholovik-vse-krutyvsya-bilya-podrugy-nashoyi-donky-a-todi-ya-vypadkovo-pochula-shho-vin-yij-kazhe/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Кілька років тому я пережила страшний удар, жахливу і підлу зраду.

Це було літо, я готувалась до ювілею, мала святкувати 40-річчя. Всі казали, що таку дату не варто відзначати, та я в ці забобони не вірила. Покликала найближчих до нас на дачу на шашлики. І страшенно раділа, що донька має приїхати.

У нас з чоловіком одна дитина – Катя. Вона зараз в місті живе, студентка. Ми з Романом мріяли ще про одну дитину, сина хотіли, та не склалося. А тоді вже якось і змирилися. Незадовго до свята донька подзвонила.

 – А можна я свою Дарину привезу. Їй зараз дуже важко, наречений її покинув!

 – Чого ж покинув?

 – Ну розумієш, вона ще одного на стороні мала.

 – То що ж сумує? Сама ж винна!

 – Ну, мамо, не хочу її залишати!

Я погодилась. Хоча мені вкрай не подобалось, що Катя товаришує з такою дівкою. Тільки й чула про її походеньки, та й старша на чотири роки. Але що вдіяти?

Тож приїхали вони до нас на дачу, також друзі найближчі прийшли. Почали шашлики робити, веселитися. А чоловік мій Рома як прилип до Дарини, ні на крок не відходив. А вона все реготала й бісики пускала. Я намагалась не виказувати того, що мені це не подобається. Нащо на людях сцени влаштовувати. Аж потім, коли вечірка була в самому розпалі, я помітила, що Ані Роми, ані Даші нема. Вирішила пошукати.

Ходила довкола, аж раптом з чоловікового гаража почула регіт. Підійшла й чую.

 – Чому такий статний чоловік, як ти, живе з такою бабегою?

 – Та самий не знаю! Вже давно мені набридла, лиш ображати не хочу. 

 – Але ж ти вартий кращого!

 – Не кажи. В неї все висить. Мені вже давно нічого не хочеться. Інша справа ти! Дивлюсь на тебе й жити хочеться!

Я не знала, що робити, заклякла на місті. Та потім повернулась до друзів. Утім святкувати настрою не було. Згодом повернувся чоловік:

 – А я Дарині наш садок показував!

 – Їй сподобалось? – не витримала я.

 – Звісно! 

Гості розійшлись. Я прийнялась готувати. Раптом донька підійшла:

 – А де Дарині постелити? Їй так у нас сподобалось.

 – Не сумніваюсь! Нехай з тобою спить, але зранку їдьте до міста.

 – Чого? Ми можемо залишитись!

 – Доню, згодом я тобі все поясню!

Зранку вони поїхали. А я спати зовсім не могла. Прибирала. Чоловік спав допізна, я вирішила його не чекати. Поїхала також додому на автобусі. І раптом він мені зателефонував.

 – Те де? І що на сніданок?

 – Не знаю. Вигадай щось. Або нехай тобі молода й гарна готує.

 – Ти що?

– А нічого. В тебе є тиждень, щоб знайти собі житло, бо й дача й квартира моя.

Він почав щось пояснювати. Тоді приїхав і благав пробачити. Мало не плакав. Я ж довго думала, чи розповідати Каті, і врешті вирішила, що мушу це зробити. Аби донька з такою жахливою людиною не спілкувалась. 

Всього через місяць після тих неприємних подій я дізналась, що вагітна. На мить подумала, що краще пробачити Ромі. Та тоді збагнула, що забути про його вчинок не зможу. Зараз я самотужки виховую довгоочікуваного сина. Катя мені допомагає, вона обожнює братика. Даша, до слова, і знати Рому не схотіла. Занадто він бідний для неї. 

Днями колишній прийшов привітати мене з днем народження.

 – Може досить вже, ти мене достатньо провчила! Подумай, кому ти потрібна не молода, ще й з дитиною малою!

 – Собі потрібна!

Звичайно, часом трапляються миті, коли я сумніваюсь. Може й справді варто пробачити? Чи не постраждає син, адже зростатиме без батька? От скажіть як краще?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!