https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ya-tobi-mamu-razom-z-pensiyeyu-viddayu-budesh-maty-za-shho-komunalku-oplachuvaty-perekonuvav-u-sluhavku-brat/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Мій молодший братик Святослав – то така хитра душенька, якого ще світ не бачив.

От з дитинства йому вдавалося постійно викручуватися з різних ситуацій. Бувало, що наробить збитків – а все так перекрутить, що мене винною зробить. Хоча я і близько не стояла. Але на горіхи від батьків за Свята мені добряче перепадало.

Погана оцінка за контрольну? То не він винен, а я, бо не підготувала братика. Втік після церкви десь в сусіднє село гуляти – сестра не догледіла, не пильнувала його так сильно.

Підпалив скирту сіна сусідам? Знову я винна! Бо Святік побачив, як я ставила на газ чайник аби чай зробити і вирішив ними погратися.

А карали мене ой як сильно. І на гречку ставили, а в руки давали повну склянку води. Борони Боже капля проллється – то ще годину стою в кутку.Забирали солодощі, іграшки, навіть подаровані ляльки. І ховали то на горищі. Раз мама взагалі в пориві злості взяла та й викинула мою улюблену сукню, в якій ходила на перше причастя.

Може то було через те, що я від іншого чоловіка. Бо свого тата ніколи не бачила, навіть фото нема. Тільки покійна бабуся раз промовилася, що тато покинув маму ще до народження. А через 5 років мама зустріла Сашка – вітчима та народила від нього Святика.

Я після 9 класу вступила у коледж до Львова, потім в університет. До мами приїздила рідко. Та і навіщо? Ні підтримки, ні любові та турботи не було. Навіть коли я сама дітей народила, то мама байдуже ставилася до онуків. Зате Свят у неї був наче як Ісус. Вибачте, але інакше я не можу описати ту її любов до брата.

Святик жив у неї під цицькою добре та щасливо. Мама сама продукти купувала, на городі поралася, оплачувала комунальні послуги. А Свят свою зарплату витрачав на пиво, цигарки та розваги. Ну хіба раз купив у сусіда якогось старшого Жигуля.

Якщо у хаті щось ламалося, то мама просила про допомогу чоловіків з села. Дах перекрити, паркан поремонтувати, сіно довезти. Ви ж знаєте, що у селі біля хати море роботи.

Раніше я до мами приїздила, допомагала на городі. Однак, братик-ледар так дратував, що ми сварилися:

– Як картоплю підгорнути – то в тебе спина болить. А потім першим до столу сідаєш та все за 2 щоки зжираєш!

Але мама заступалася забрала. Тож я вирішила більше не приїздити. Хіба інколи грошима допоможу, аби бодай мала якісь ліки чи одяг до церкви.

Так от, тиждень тому до мене зателефонував братик:

– Слухай, а може ти маму до себе в місто забереш? Вже твоя черга, я її стільки років доглядав.

– Ти? Доглядав? Хто ще за ким дивився!

– Ну а що? Я от женитися скоро хочу. А як я наречену в хату приведу, де є мама? Там має бути одна господиня.

– Теж мені, господар. Сам на свою хату зароби і хоть цілий гарем туди приводь.

– Так я тобі маму з пенсією віддаю!

Ох, як я розлютилася на брата. Мало того, що він такий ледар, так ще й маму з рідної домівки проганяє!

Мама все життя у селі прожила, їй у місті буде важко.

Тим паче, ми на 10 поверсі живемо, часто ліфт не працює через відключення світла. І що вона робитиме? На балконі город розведе?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!