– Антошка, – з ранку чоловікові зателефонувала мама, – у мене закінчилися свіжі овочі, привези, будь ласка! І хліба купи.

Чоловік поклав слухавку і запитливо глянув на мене. Мамі, безумовно, допомагати треба, адже вона його виростила та виховала. Але останнім часом вона, м’яко кажучи, почала зловживати його безвідмовністю.

Дзвонила щодня з різними проханнями, а чоловіку доводилося виконувати.

І в сім’ї він не єдина дитина, є ще старша сестра Настя. Вона старша за чоловіка на 3 роки. Заміжня, у неї 2 доньки.

Мама живе сама, батька 10 років тому не стало. Мамі 75 років, їй важко самій ходити до магазину. Пенсія в неї невелика. Чоловік заробляє непогані гроші, тому фінансово їй допомагає. Усі покупки оплачує сам.

Але іноді можна і Настю про допомогу попросити, тим більше, що вони зі свекрухою в одному під’їзді живуть. Адже мама постійно допомагає сестрі. То з дітьми її сидить, то по господарству клопочеться. А коли матері щось потрібне, вона відразу згадує лише про сина.

І я не розумію, чому сестра чоловіка просто не може сходити для мами в магазин. Адже їй набагато простіше зробити це. Вони поряд живуть. А чоловіку доводиться їхати.

На цей раз я суворо сказала чоловікові, щоб він поговорив зі свекрухою на цю тему. Та відповіла йому:

– Антоша, тобі що, так важко допомогти мені? Настя цілий день із дітьми зайнята. Та ще й домашніх справ купа: прибирання, прання, приготування. Втомлюється вона. Надвечір ледве на ногах стоїть.

Тобто у Насті справ і турбот багато, а в нас значить ні! Щиро кажучи, мене дратує ця ситуація.

Чоловік сказав, що цього разу з’їздить, купить продукти та поговорить з матір’ю, а якщо це знову повториться, то він відмовиться. Я трохи заспокоїлася.

На наступні вихідні у моєї подруги Оксани день народження. Вона запросила нас із чоловіком до себе на дачу. Свіже повітря, шашлики. Чоловік хотів на річку сходити, порибалити.

Однак, як виявилося, свекруха мала інші плани на ці вихідні. У середу вона запросила нас у гості. Сказала, що давно не бачилася з онуком, скучила. Ми не могли їй відмовити.

Після вечері свекруха сказала чоловікові, що у вихідні треба город копати, прибрати територію і полагодити колодязь на дачі. І до того ж не попросила, а буквально наказала.

– Ганно Сергіївно, а нічого, що у нас на ці вихідні інші плани? – Не витримала я. – Може, на майбутнє ви спочатку питатимете, чи не зайняті ми, чи немає у нас якихось своїх справ?

– А ти взагалі мовчи! Не з тобою розмовляють! – раптом закричала свекруха. – Вічно встряєш, куди не просять! Сина проти мене налаштовуєш!

– Не треба так розмовляти з моєю дружиною, мамо, – підвівся на мій захист чоловік. – І взагалі Костю (чоловік сестри) попроси, хай він допоможе, ми ж його до дачних робіт ніколи не залучаємо. А нас на день народження запросили, хочемо трохи відпочити.

– Та що ви до них із Настею причепилися! – Розійшлася Ганна Сергіївна. — Ви хочете відпочивати, а вони працювати повинні! В них своїх справ повно. А ти, сину, замість того, щоб суперечити мені, краще б дружину свою на місце поставив! Крутить тобою, як їй заманеться. А ти, як маріонетка, біжиш усі її примхи виконувати!

У той момент мій чоловік повівся як справжній чоловік, у душі я пораділа за нього. Знайшов у собі сили протистояти матері.

Сказав – або на дачу їде Костя, або хай наймає робітників. Але оплачувати їхні послуги чоловік не збирається.

І в магазин по продукти нехай Настя ходить. Діти в неї вже не малі. Їх спокійно можна ненадовго залишити самих чи нехай свекруха сама тим часом сидить із ними. І додав, що доки Ганна Сергіївна не просить вибачення перед його дружиною, нехай не дзвонить нам і на очі не показується.

Можливо, це було жорстоко. Але інакше в цій ситуації вчинити не можна було. Якби ми погодилися, то свекруха, як і раніше, смикала б чоловіка через дрібниці.

А так ми нагадали їй, що, крім сина, у неї є і дочка, яка теж повинна допомагати матері. Та й елементарну повагу до нашого часу теж слід виявляти.