https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ya-v-dekreti-nache-yak-na-katorzi-cholovik-ne-dopomagaye-vzagali-svekruha-tilky-nad-dusheyu-stoyit-ta-narikaye-shho-ya-pogana-zhinka-a-koly-zayavyla-shho-hochu-povernutysya-na-robotu-to-nakynulysya/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Хочу сюди написати свою історію. Бо ситуація в родині дуже складна, я б сказала критична.

Зараз що чоловік, що свекруха та навіть рідна мама і сестра мене засуджують. А все тому, що я хочу вийти з декрету.

Рік тому я народила первістка, синочка Іллю та відправилася у декрет. Однак, день за днем мені ставало важко. По-перше, після кесаревого погано гоївся. Тіло так боліло, наче всі кістки зламані.

Дитина постійно плакала і вдень, і вночі. Останні 6 місяців чоловік Олег спить у залі – переїхав з нашої спальні, бо дитина заважала.

Вдома я мала і прибирати, і їсти готувати, одяг прасувати, посуд швидко мити і все під лінійку складати. І щиро сподівалася бодай на поміч мами чи свекрухи.

Але пані Валентина щоразу, як приходила, то лиш стояла над душею та нарікала:

– Ти не так купаєш малого, треба череди додати!

– Нормально до грудей пристав, аби молоко попало!

– То ти йому такий супчик приготувала? Одна вода і петрушка, малий чисто не доїдає!

Ну і на цьому в принципі її допомога закінчується.

Мама інколи приходить, але це хіба субота чи неділя, і так чисто з онуком на дворі погуляти. Я бодай встигаю вдома поприбирати швидко.

А моя сестра зайнята пошуками кавалера, племінник взагалі не цікавить.

Я думала про те, аби найняти якусь помічницю додому, викликати клінінг чи якусь доставку продуктів додому. Бо сама навіть в душ спокійно піти не можу:

– Ще чого, буду я свої гроші витрачати на твої захцянки! 

– Але мені так буде легше. Чи ти думаєш, що в декреті я відпочиваю? 

– Я і так маю багато справ на роботі, в ти вдома. Так що не жалійся. Теж мені, з нудьги вигадала такі проблеми! 

І через це у нас постійні з Олегом сварки. Вдома він взагалі нічим не допомагає, прийде після роботи, кине речі та ліжко та дивиться телевізор. 

А нещодавно я зустріла свою колегу з роботи, то жалілася, що геть кадрів не вистачає. І ще й так ненароком запитала, чи не планую дострокового вийти з декрету.

Я задумалася. Поруч є садочок, де беруть малюків. На роботі у мене була гарна зарплата, майже 20 тисяч. І я вже скучила за колегами, за спілкуванням. Бо цілий день вдома бачу тільки підгузки та суміші. Вже скоро дах поїде, чесно!

Однак, ні чоловік, ні мама, ні свекруха та навіть сестра не зраділи такій новині. Почали всі в один голос казати, що я погана жінка та мати:

– Заради грошей готова дитину кинути на виховання чужим людям?

– Ти пропустиш все дитинство Іллі та не буде що згадати потім!

– Яка робота, тобі ще 2 роки треба в декреті сидіти!

– Теж мені, зозуля, а не мамаша!

Тоді замість підтримки я отримала тільки засудження. Але не розумію, чому рідні так проти? Синочку вже 1 рочок, можна спокійно віддавати у садок. Так майже всі молоді матусі роблять!

Я б не жалілася на декрет, якби була елементарна допомога від чоловіка чи родичів. А так виходить, що раз народила – то і сама виховуй?! 

Тому от хочу почути тут якусь пораду чи розраду. Сина я дуже люблю, але не маю сил вже самотужки його виховувати та няньчити. До Олега ніяк не достукатися….

Що ви мені порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!