https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/koly-ya-pobachyla-yak-povelysya-pleminnyky-z-moyeyu-sestroyu-vyrishyla-vzyaty-vse-v-svoyi-ruky-i-provchyty-yih-usih/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Ми з сестрою Світланою поїхали на заробітки разом ще 18 років тому. Вона, бо мала двох синів і недолугого чоловіка. Тож мусила їм допомагати. А я за компанію, та й того, що просто не мала, де жити.  З Миколою розлучилась, дітей нам Бог не дав. От він і знайшов собі іншу. Мене ж з хати своєї попросив піти.

Скажу вам чесно, те, що ми разом з сестрою були – стало для нас порятунком. Завжди одна одну підтримували. Та й веселіше так і надійніше. Як одна мала проблеми з роботою, завжди могла піти до іншої. Різниця в тому, що я свої гроші відкладала, не боялась витрачати на себе. А от сестра, щойно отримувала зарплату – все до копійки висилала хлопцям.

 – Тобі не здається, що це вже занадто! Варто й про себе подбати!

 – Ти мене не можеш зрозуміти, в тебе дітей нема!

Направду, чути таке було образливо. Та я мовчала, бо й справді не могла її зрозуміти. Племінників я любила, та вони зростали. А, як на мене, хлопці завжди мають самотужки шукати собі підробіток, а не розраховувати лише на гроші мами.

Згодом хлопці зростали, здобули освіту й зустріли дівчат. А тоді один за одним одружилися. Світлана ледве справлялась з усім. І досить часто просила мене позичати їй євро. 

 – Розумієш, вони вирішили будуватися на батьківській ділянці. Хочуть два нових будинки поставити. 

 – А ти де житимеш?

 – Вони стару хату залишать мені. 

 Це була ділянка наших батьків. Я колись поступилася нею на користь сестри, коли чоловік від мене пішов. Але зараз мене обурювало те, що зі мною навіть не радяться. 

І ось нещодавно Світлана знову попросила в мене гроші.

 – Хлопці кажуть, що треба терміново 10 тисяч євро, щоб нарешті вони оселилися в нових будинках і не платили за оренду житла. 

 – Ти хоч контролюєш, на що вони твої гроші витрачають? 

 – Я довіряю синам! Хочеш, поїдемо вдвох додому й подивимось, що там коїться. Разом з тим і гроші передамо. 

Перед Трійцею ми зібрались і приїхали. Племінники нас зустріли, вони ж знали, що ми гроші веземо.

І от приїхали ми, бачимо, два двоповерхових будинки на ділянці. Все зроблено ідеально, всередині вишуканий ремонт, дорогі меблі і техніка.

 – Нічого собі, в Італії навіть у панів таких ремонтів нема!

 – Ну, ми ж на роки робимо!

– А де нас оселитися!

 – В старій хаті вам постелили.

Ми пішли в стару батьківську хату. Там протікав дах, і тхнуло старими речами й мишами.

 – То ми тут маємо жити? А вбиральня, душ?

 – На вулиці. Згодом зробимо ремонт, буде краще.

Я не могла в це повірити. І раптом зірвалась:

 – То ви собі хороми набудували, а маму в сарай селите! Ні євро не отримаєте більше. Але й це ще не все. Земля, на якій ви побудувались – наша, документально ніхто нічого не переоформляв. Тож одна хата буде моя, а інша – вашої матері.

 – А нам куди йти?

 – Селіться в старій хаті! Нові отримаєте після нашої смерті.

Світлана намагалась мене заспокоїти. Та я сказала, що стоятиму на своєму. Адже це вже занадто. Як треба буде – в суд піду. Та так нахабно використовувати нас не дозволю.

Племінники образились страшенно, невістки взагалі лютували. Але хіба ж я могла інакше вчинити? Що б робили ви?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!