Я ж учора казала випрати цю сорочку. От у чому мушу сьогодні йти, мамо? – невістка говорила голосом строгого учителя. Напевне, саме от ця ситуація і стала останньою краплею у чаші мого терпіння, бо вже ввечері мене і син і невістка шукали і видзвонювали.

Я свідомо їхала на заробітки у своєму віці заради свого сина. Він ще з перших класів гарно навчався, я його перевела у приватну школу і було б не розумно не дати йому гарної освіти.

Та от, поки він ще був школярем, ми із чоловіком якось усе тягнули, але вже коли дізнались ціну інституту, зрозуміли, що не зможемо заробити скільки.

Мій чоловік був проти того, аби я їхала на заробітки. Він узагалі вважав, що після 18 років наш син сам повинен у житті влаштовуватись, а ми йому вже все дали і навіть більше.

Коли я забралась їхати на заробітки, мій Василь почав демонстративно речі збирати. Що я мала робити? Допомогла перевезти його торби до свекрухи, замкнула хату і поїхала, бо Василь Василем, а сину потрібно було допомогти.

Таки не намарне я трудилась і мій син нині закінчує медичний. Він одружився, Оленка молодша, теж медик, навчається на четвертому курсі.

А рік тому викликали вони мене із Італії, просили допомогти із онуком. Невістка моя студентка, син навчання закінчує. Могли б і няню найняти, та обоє того дуже не хотіли, бо ж то у домі буде абсолютно незнайома людина, а ще й дитину довірити. От і приїхала я на пів року допомогти.

Спершу, все було добре і невістка була чемною зі мною. Ми разом усе робили і догляд за онуком був на мені лиш тоді, як їх удома не було. А потім якось так вийшло, що сесія, заліки підготовка і я вже сама на кухні і сама у домі прибираю, та й з малюком лиш я.

Та якби ж тільки це – стала моя невістка якась відсторонена і зверхня. Я в Італії працювала у сім’ї, але там такого ставлення ніколи не було. Мою працю поважали, мені допомагали, а тут якісь докори і вічне невдоволення.

Я виморювалась з онуком, я готувала, я наводила лад скрізь, прала, прасувала і я ж була не така вічно. Дійшло до того, що стала мені невістка голосом учителя у садку вимовляти за те, що я не те приготувала, що вона казала і не випрала потрібну їй річ.

Я нічого не стала говорити, не псувала стосунки, навіщо? того ж вечора я дала онука до рук сина свого і вже з потяга що віз мене у рідний Франківськ сказала, що на цьому моя допомога закінчена і що я вже дорогою додому.

Я навіть квитки в Італію уже на руках маю, та от син і невістка в один голос просять мене повернутись, бо ж вони самі не впораються.

Невістка окремо телефонувала. просила вибачення. Посилалась на те, що в інституті неприємності і обіцяла мені в усьому допомагати, аби лиш я з онуком сиділа

От тільки я я не збираюсь нікуди повертатись. Мені ось цих чотирьох місяців вистачило, аби усе зрозуміти і вже краще за кордоном на чужих людей працювати, ніж своїм допомагати.

От ви б на моєму місці, повернулись?