– Знову твій синочок на бровах приповз, – похмуро посміхнувся Микола побачивши молодшого брата – Кирила. Той був на вісім років молодшим і ніяк не міг подорослішати, бо мама категорично відмовлялася бачити в ньому дорослу людину. На будь-які претензії старшого сина жінка відповідала:

– Не смій чіплятися до Кирила, він ще молодий. Встигне звалити на себе відповідальність.

Але сталося так, що Кирил не хотів брати на себе цю саму відповідальність. Тому що був старший брат, на якого можна було повісити все: від розборок з іншими хлопцями до виплати боргів. Микола сердився, іноді сам міг надавати лящів молодшому, але виконував усе, що вимагала мати:

– Ти маєш врятувати свого брата, сплати його борги.
– Якщо ти не допоможеш Кирилу влаштуватися на цю роботу, я тебе ніколи не пробачу. Ти ж не останній егоїст.
-Не сварись з Кирилом, він у нас найменший, – та все в такому дусі.

-Ага, маленький, – бурчав Микола, з неприязню дивлячись на відгодовану тушку братика, який розвалився на дивані. – Чому перед ним всі повинні бігати, а він лише вимагає, щоб йому догоджали?

– Кирило обов’язково одружиться з красивою і багатою дівчиною, адже він у мене такий красень і розумничок. Жодна краля не встоїть, – вірила мати.

Коли Кирило виходив надвір, то одягав свій найкращий костюм і робив зосереджене розумне обличчя. Побачивши його в капелюсі та окулярах, мати розтанула від захоплення:

– Який він милий, просто слів немає … Чому його досі на роботу не беруть? Правильно, зараз без хабарів нікуди не влаштуєшся… А синочок у мене гордий, нізащо на таке не погодиться. Ну і добре, якось переб’ємося …

Це означало, що виживання сімейства лягає на плечі Миколи, якому доводилося працювати на трьох роботах. Він закінчив хореографічне училище і вів приватні уроки з балету та класичних танців.

Одночасно встигав підробляти водієм, доставляючи малогабаритні вантажі містом. Бували замовлення, коли Миколі пропонували виступити на корпоративах чи весіллях із танцювальними номерами, але це бувало не так часто.

Всі спроби закликати Кирила до відповідальності закінчувалися скандалом з матір’ю, тому що молодший брат вважав нижче за свою гідність розмовляти зі старшим. Один раз і зовсім заявив, що Микола як первісток зобов’язаний піклуватися не тільки про матір, а й про самого Кирила та його майбутню родину.

Їхній невеликий будиночок, який дістався їм у спадок від покійного батька, незабаром довелося віддати за несплату боргів Кирила. Той програв в ігри велику суму грошей, і мати, стоячи навколішки перед Миколою, просила його продати будинок, щоб врятувати улюбленця Кирила від кредиторів.

– Вони ж тварини, що завгодно можуть зробити з моїм хлопчиком. Я тобі ніколи не пробачу, якщо щось станеться. Вважай тоді, що в тебе нема матері!

Стиснувши зуби, старший погодився. На будинок покупець знайшовся швидко, борги молодшого негідника закрили, і Кирила було врятовано.

Однак це тривало доти, доки він не взяв ключі від машини Миколи та не влаштував ДТП на жвавому перехресті.

Дорога машина, яку він намагався підрізати на повороті, була сильно розбита, бо її водій їхав з високою швидкістю. А Кирило, як найрозумніший, хотів проїхати перехрестя на червоне, і не поступився дорогою.

– Дурень, я сам тобі шию зверну! – Кричав розлючений Микола, дізнавшись, який рахунок виставили за госпіталізацію водія та випадкового перехожого, не кажучи вже про розбиту іномарку.

– Яка ти жорстока і бездушна людина, – розплакалася мати, почувши слова старшого сина.

– Скільки ти ще будеш його виправдовувати? – обурився Микола. – Кирило вміє лише проблеми створювати, а вирішувати їх жодного разу не намагався. Увесь час я тільки я їх розв’язую, а ти…
– Ти старший, ти повинен, – відповіла мати без роздумів.

Похмуро подивившись на неї, син відповів:
– Добре, хай буде по твоєму. Тільки після цього я піду, живи з ним сама. Я й так через вас власне життя не влаштував.
– Ми тут до чого? Ти сам одружився і сам розлучився, – образилась мати.

Микола не став нагадувати, що його єдина законна дружина пішла від нього, не витримавши постійної присутності свекрухи та молодшого її сина у їхньому сімейному житті. Вона була рада, що не встигли вони з Миколою дітей спланувати, а той після розлучення навіть не думав про нове одруження.

Розрахувавшись із боргами Кирила, Микола пішов з орендованої квартири, де жив разом із матір’ю та братом. Але вже через місяць на порозі його нового житла стояла мати, яка плакала та вмовляла його повернутися.

– Я не можу з ним жити, – голосила вона. – Моєї пенсії не вистачає, а він весь час кричить, що я нічого для нього не роблю. Він навіть … – не домовивши, жінка підняла рукав і показала величезний синець на передпліччі.

– Що це? – На обличчі старшого сина з’явився вираз неабиякого гніву.
– Він схопив мене за руку, коли я сказала, що у мене немає грошей, – тремтячим голосом відповіла мати. – Потім пригрозив, що вб’є, якщо не дістану на пляшку …

– Залишайся у мене, – запропонував Микола, але жінка негативно замотала головою.

– Якщо я піду, мій хлопчик може померти з голоду. Він же не вміє готувати, і продукти, хто йому принесе? Краще ти повертайся до нас, разом веселіше.

– Мені такі веселощі задарма не потрібні, – жорстко відповів син. Мати почала знову ридати та вмовляти, але Микола був непохитний. Жінка пішла, проклинаючи його і бажаючи йому померти, як собаці, якщо він відмовляється допомагати своєму брату.

Через пів року їй зателефонували друзі Миколи та повідомили, що його не стало вночі від гострої серцевої недостатності. І в той час він повторював лише одне слово: «мама»…