Я поверталась з роботи геть стомлена. І раптом з вікна першого поверху мене покликала баба Валя. 

 – Купи мені ліки, прошу, бо до ранку не доживу без них! Ось 200 гривень, це на один блістер, там шість вісім пігулок має бути!

 – А що Люда не приходила?

 – Забудь про неї, не прийде більше. Продала квартиру і поїхала в США.

Ця інформація не вкладалась в мене в голові. Я ж Люду змалку знаю, вона не така. Аби ви зрозуміли моє здивування, розповім з початку. 

Валентина Іванівна з чоловіком вже давно розлучилась. Насправді вона ще й не дуже стара, всього 74 роки. Та після ковіду так і не змогла відійти. Злягла, ледве квартирою пересувається. 

А ще шість років тому моя сусідка гарувала в Італії. Там провела останні 15 років. А поїхала, аби дітям допомогти. Вони тоді вже дорослі були. Син Петро – навчався в медуніверситеті, донька Люда планувала стати юристом. Обидві ці спеціальності – найдорожчі, всі це знають. Та їхня мама зробила все можливе й неможливе, аби вони здобули освіту. Згодом ще й заплатила солідні суми, аби нормальні робочі місця їм знайти. 

Для себе моя сусідка ніколи й копійки не відкладала. Постійно ходила в старому одязі, не робила ремонти у власній квартирі. Натомість з часом вона придбала квартиру синові, а потім і дочці. Утім Петро почав тоді стверджувати, що Люді купили кращу нерухомість. Хоча проблема була лише в тому, що ціни змінилися і просто пощастило. Вартували обидві квартири майже однаково. Та саме через це Валентина Іванівна остаточно посварилась з ним. Він перестав з нею спілкуватися взагалі. Навіть коли захворіла – не провідував матір. А вона образилась і заявила, що немає більше сина. 

Люда ніколи не намагалась помирити брата з мамою. Це все було їй на користь. Усі зароблені гроші Валентина Іванівна висилала дочці. Вона ж не працювала, проте купувала все найдорожче. Зробила в квартирі вишуканий сучасний ремонт, автівку взяла нову з салону. Діти її мали круті телефони і різноманітні гаджети. Увесь час розважались і зовсім не поспішали навчатися. 

Люда завжди розповідала мамі, як буде її доглядати на старості. Жінка не могла натішитися, що має таку надійну опору. Та щойно вона захворіла на ковід – донька показала своє справжнє обличчя. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Вона зовсім не провідувала матір. Хоча знала, як їй важко. Виправдовувалась, що боїться заразитись. Та ще гірше стало, коли лікарі повідомили, що життя Валентини Іванівни вже не буде таким, як раніше, і на роботу вона не повернеться. Це остаточно розчарувало Люду, вона ж розраховувала, що мама до скону їздитиме на заробітки та даватиме їй гроші.  

З кожним місяцем донька дедалі рідше провідувала матір. Не купувала продукти й ліки. Я це бачила і завжди допомагала бідоласі, коли могла. Одного разу навіть спробувала поговорити з Людою. Та все марно.

Попри втому я пішла до аптеки. Звісно, купила цілу упаковку і доклала свої гроші. А коли повернулась, дізналась, що сталось з Людою.

 – Уявляєш, вона мені ні слова не сказала. Продала все – квартиру, автівку і поїхала з дітьми й чоловіком в США. Подзвонила сьогодні звідти. 

 – Може вона допомагатиме фінансово?

 – Навряд. Так я й помру сама в цій квартирі.

 – Я можу знайти Петра, пояснити йому все.

 – Ні, не смій. Я йому не потрібна!

В мене серце розривається через всю цю ситуацію. Але доглядати Валентину Іванівна я ніяк не можу. Що робити? Можливо варто потайки знати її сина? Чи маю я на це право?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!