Соломія Українець

4 д.  · 

ТЕПЕР, У ТЕБЕ Є МОГИЛА…

Слова до божевілля.

Через силу.

І біль в душі з яким

до віку жити.

Я Богу дякую, що в тебе

є могила, маю куди тобі принести квіти.

Як важко вірити, що

ти навік спочив. І усвідомити, що сина вже не має.. Між прапорів, на цвинтарі спочив, душу твою я поряд відчуваю..

Пробач, що я тебе пережила. Хоча без тебе, гірше смерті, жити.

Мама малим тобі життя дала, а не змогла від смерті захистити..

Лежить в могилі сенс мого життя. Час зупинився з дня твоєї смерті. Із вічності

немає вороття, біль материнський з пам’яті не стерти..

Сьогодні 28.

Ти не з нами. І дива

я від долі не чекаю.

Хрест на могилі

вмиваю сльозами

– Синочку, з Днем народження вітаю.

Букет троянд тобі

на чорний мрамор.

Вдова – дружина сльози витирає. Завжди в душі буду носити траур й не вірити, що вже тебе не має.

Лишились спогади…

Синочок ще малий. Такий веселий, жвавий

і вродливий. Одне просила в Бога, сину

мій, щоб був здоровий

ти, і був щасливий.

Мій перший хлопчик.

Золоте дитя. Добрий, веселий, ростила без тата. Крила мої і сенс мого життя, старався мені все допомагати..

В школу пішов,

Навчатися встигав. Думку свою завжди

міг відстояти.

Вдома мені усе допомагав. Косити

вмів і дрова нарубати.

Легких доріг ніколи не шукав. Здобув освіту пішов працювати.

Хто знав синочка – кожен поважав. Щасливим – не багатим мріяв стати..

В Армії, так, як

належить відслужив.

Вирішив контракт він підписати. В полку Азов країну боронив на труднощі не звик син нарікати.

Прийшов з АТО.

Дорослий став.

Змужнів. Планів і мрій

було в сина багато..

Зустрів кохану і сім’ю

створив..Не встиг своїх

дітей на руки взяти.

Війна прийшла.

Він знову став у стрій.

До своїх в Азов.

Взяв в руки зброю. Маріуполь захищав

син мій. В бою з катами він упав Героєм..

Коли убитих й ранених везли , гелікоптер з тілами кати збили.

Рік минув, як тіло ми знайшли, тепер, щодня приходим до могили.

Дорослий син – був джерело тепла. Моя опора – є для кого жити. Поруч із ним щасливою було, старість свою так мріяла зустріти…

Хрест обіймаю.

– Синку мій, вставай!

Твоя матуся з горя посивіла. В пекло піду

за тебе, як не в рай.

Не для війни ж дитя я народила…

Шумлять біля могили прапори, лампадка блідим вогником палає

Ми знаємо, що бачиш нас згори:

– Тебе всі, з Днем народження вітаєм!

Сьогодні ми зберемось за столом, сльози в очах, згадаємо про тебе. Хай кожне слово, від душі, з теплом, вітер весняний віднесе на небо.

Тріпоче поруч вітер прапори. Чиясь душа літає мов пташина.

Голос синочка чується згори:

– Мамо, пробач за сльози свого сина!!!

автор Соломія Українець