– Сину, забери мене на Різдво додому! Всіх забирають, я тут один! Прошу! – Зі сльозами на очах тато благав…На свято я не знаходив собі місця, зовсім зле мені було. Зранку на Різдво прибіг до мене молодший син. Сашкові 12 років. Раптом він сказав дивну річ. – Дід з нами був! Мені так снилося, сидів в куточку й дивився, як ми кутю їмо. Я намагався його пригостити, та старий відмовився.Як мені спокутувати провину? На дружину дивитись тепер не можу!
Кілька років тому я відвіз батька в будинок для літніх людей. Він самий запропонував. Адже у нас троє дітей підростало, жили усі в його двокімнатній квартирі. Місця зовсім мало, та і я відчував, що йому не затишно.
Вже зараз розумію, дружина не надто любила мого старого. Сварила постійно і мені на мозок крапала.
– Це антисанітарія, він зовсім собі ради дати не може. Я стомилась шмарклі за ним з рукомийника вимивати. У нас діти!
Під її тиском я пішов на цей жахливий крок. Заспокоював себе, що там батько буде зі своїми однолітками, веселіше, та й працівники розповідали, що умови досить гарні, лікар увесь час поруч. Провідував я тата приблизно раз на місяць. Він ніколи не скаржився, лише розпитував, як онуки, так за ними сумував. А інші старі постійно казали, що їх ображають, що їжа погана. Та мені було простіше очі на це закривати.
Місяць тому я був в нього востаннє. Ніколи батько ще так не поводився.
– Синку, забери мене на Різдво до себе! Я не заважатиму. Зрозумій, усіх забирають, не хочу тут залишатись.
– Добре, я приїду 24-го, перед Святим вечором.
Вдома я розповів про це дружині. Та вона почала кричати.
– Ти що? Ми гостей запросили. Він нас осоромить. Не вигадуй. Привезеш вже 26.
На свято я не знаходив собі місця, зовсім зле мені було. Зранку на Різдво прибіг до мене молодший син. Сашкові 12 років. Раптом він сказав дивну річ.
– Дід з нами був! Мені так снилося, сидів в куточку й дивився, як ми кутю їмо. Я намагався його пригостити, та старий відмовився.
Наступного дня я поїхав за татом. Та в його палаті не було нікого. Раптом до мене вийшла санітарка.
– Ми вам телефонували, ніхто не брав. Чекав вас тато дуже. Цілісінький день сидів біля вікна. А на вечір помер, так і не скуштувавши куті.
Сльози полилися з моїх очей. Це ж усе через мене! Чому ж я так вчинив? За що?
Як мені спокутувати провину? На дружину дивитись тепер не можу! Змія вона! Не знаю, як надалі з такою людиною жити!