Нещодавно у нашій школі трапився справжній скандал. Діло вже дійшло до такого, що ми хочемо взагалі доньку в інший ліцей перевести. А все через вчительку!

Отож, пару тижнів тому ми зібралися батьківським комітетом, аби вибрати подарунок класному керівникові на день вчителя. Було пару варіантів – квіти, солодощі, якусь косметику чи канцелярію з ініціалами.

Однак, як виявилося, у класного керівника вже була ідея – дорогий планшет.

– Ну я раз з нею розмовляла. То Ольга Петрівна жалілася, що не зручно всі ці папери тягати в сумці. А от планшет якраз підійде. Всі документи завантажив і дивишся собі

– Ага, ще чого. А ноутбук чи телевізор не купити? Ви ціни на такий подарунок бачили? То треба, аби всі батьки кредит брали.

– Звісно, я проти. Тим паче, такими питаннями має займатися школа. І до того, вона точно забере цей планшет додому. Теж мені, для навчання. Буде серіали собі дивитися.

Я також була проти такого подарунка. Ну бо планшет – це не те, що потрібно вчителеві від класу. А ціна мене здивувала – майже 25 тисяч. Це з кожного по 1500 треба дати. Я сама працюю на пекарні, чоловік таксує. Тим паче, донька в 11 класі, майже вся зарплата йде на репетиторів.

Тому ми купили гарний букет, велику пачку солодощів та канцелярію (ручку, блокнот-планер та альбом з побажаннями від учнів)

Але ми навіть уявити не могли, що далі чекатиме на дітей після свята.

– Мамо, вона так на пакунок глянула, наче ми туди якесь лайно поставили. Так скривилася і лиш крізь зуби “дякую” видавила, – розповідала донька.

І от після того у дітей почалися “веселі” уроки та Ольга Петрівна вирішила так помститися за подарунок. 

За тиждень моя Зорянка з твердої 11 скотилася до 7. Приходить вся у сльозах, засмучена, постійно плаче:

– Все, не буду до неї ходити!

– Як так, Зорянко? Ти ж любила англійську, от планувала вступати на іняз.

– До біса. Знаєш, що вона мені сказала? Що я хіба перекладати пляцки буду, а не тексти. Весь час критикує та дає важкі завдання. Що не урок – або диктант, або якась самостійна.

І така проблема не тільки в Зоряни, але й в інших дітей. Деяких на конкурс не пустила, мовляв, у них низький інтелект. Дає навмисне важку програму, і якщо бодай одна помилка –  то одразу ставить погану оцінку.

У нас з батьками є бесіда у вайбері та вирішили, що час зробити ще одні такі збори та серйозно поговорити з вчителькою. Однак, я не очікувала, що це переросте у такий скандал.

Ми ж навіть попросила директора прийти на збори.

– То ваші діти просто ліниві стали. А це 11 клас, випускний! Як вони екзамени складатимуть?

– А як так моя дитина вчилася спершу на 10 та 11,а тепер на 7-8, в кращому випадку 9.

– Бо ліниві стали. А ви їм вірите! 

На диво, директор почав заступатися за вчительку:

– Ольга Петрівна – золотий вчитель з багаторічним стажем. Я їй довіряю. А ваші діти..

– А наші діти в чому винні? Якби 1 учень на клас відставав по програмі, то питань нема. Але систематично так валити всіх, навіть відмінників, які йдуть на золоту медаль  – це не нормально!

– Не нормально жаліти гроші на подарунок вчителю. А скільки років їх виховую, вкладаю правильні знання. А ви що?

Нічого ті збори не дали. Деякі матусі вже націлено готові забирати учнів та переводити в інші школи, аби не так знущалися. Моя Зорянка вже принципово не хоче ходити на уроки Ольги Петрівни.

І не знаю, що робити. Бо дирекція на боці вчителя. А наші діти страждають!