Мені 53 роки і я зріла, досвічена жінка. 26 років прожила в шлюбі, та врешті розлучилась, адже зрозуміла, що варта кращого. Вирішила дочекатись, щоб син поїхав на навчання і відразу покинула чоловіка.

 – Що ти вигадуєш? Кому ти потрібна?

 – От і побачимо.

Досі я здавала в оренду мамину невеличку квартиру. Раніше ми думали, що віддамо її синові, але врешті я оселилась в ній. Син молодий, ще заробить собі на житло. Чоловік кликав мене назад, та я твердо вирішила, що не повернусь. Минув рік і я почала звертати увагу на інших чоловіків.

Подруги казали, що я з глузду з’їхала, а мені просто хотілося відчути себе жінкою – гарною і бажаною. Минуло кілька років і я познайомилась з Віктором. Він жив у сусідньому будинку і часом ми разом гуляли в парку поруч. А тоді він наважився і запросив на побачення. Я сама наполягла, аби зустріч відбулась у мене. Хотіла здивувати кавалера своїми кулінарними шедеврами.

Як ми й домовлялись він прийшов на сьому годину. До цього часу я вдягнулась і причепурилась, стіл накрила. І ось відчиняю й дивлюсь – стоїть, ні квіточки, ні цукерочки. Я не витримала:

 – Ти що, з порожніми руками прийшов?

 – А що? Ну ми ж не діти!

 – Тим паче! Бувай здоровий!

Я зачинила двері просто в нього перед носом. Мене розпирало від люті. Ну як дорослий чоловік може так поводитись. Та я в свої роки збагнула одне – себе треба цінувати. А ще, якщо чоловік такий спочатку – його вже не переробити.

Згодом він всім у нашому дворі розповів, що я пихата і залишусь до скону сама. А, як на мене, краще самій бути. Днями знову зателефонував колишній, каже, що змінився, благає повернутися. Та я ще пошукаю, може зустріну справжнього чоловіка. Чи вони вже всі вимерли?

Як гадаєте правильно я вчинила чи ні?