https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/tse-nasha-ridna-donka-a-ty-nihto-pislya-sliv-svekruhy-ya-zamyslylas-rozpovila-vse-cholovikovi-ta-jogo-rektsiya-mene-zdyvuvala/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я ніколи не хотіла жити зі свекрухою, та вибору не було. Так вийшло, що завагітніла до весілля, ми ще студентами були, грошей не мали, мої батьки – прості сільські люди. Тоді Сашко й запропонував:

 – Хоч трішки з моїми поживемо. Доки на ноги станемо.

Ми поспіхом розписались, весілля не робили, аби гроші марно не витрачати. Будинок у свекрів був доволі великий, чотири кімнати, нам виділили окрему. Щоправда, свекруха відразу почала примовляти, щоб ми нічого не псували, адже в неї все таке гарне. А насправді – радянський ремонт і старі меблі. Та мої батьки вислали на гроші на нове вікно і меблі. Також ми придбали чимало техніки для кухні – мікрохвильовку, блендер, згодом ще й нову пральну машинку взяли. Свекрусі це все не дуже подобалось.

 – В мене й так все добре було. Нащо щось змінювати?

А як вона образилась, що я без неї купила фарбу аби освіжити коридор.

 – Ти не можеш вирішувати, в який колір мої стіни фарбувати.

 – Але ж це такий нейтральний гарний.

 – Мені не подобається і все. 

Не дозволила вона ті стіни пофарбувати. Я вирішила не сваритися. Згодом народила, мала клопіт. Свекруха мені зовсім не допомагала з дитиною. Постійно то в неї тиск, то суглоби крутить. Якось я поскаржилась Сашкові. А він наче навіть образився.

– Послухай, нам без того дуже допомогли. Нема на що скаржитись.

Поступово я звикла жити зі свекрами. Ми чимало все ж змінили в їхньому домі. Купили їм ще й телевізор, холодильник новий. А тоді якось чоловік прийшов до мене і сказав.

 – Моя сестра розлучається з чоловіком. На вихідних з племінниками сюди переїде.

 – Але як? Це ж тісно всім разом буде.

 – Я працюю, якось вже знайдемо житло. Що робити. Ми й так в батьків чотири роки жили і ні копійки не платили.

Страшенно я засмутилась. Подзвонила батькам і разом з донькою до них поїхала. А тоді чоловік приїхав:

 – Послухай, раніше мої батьки нас житлом забезпечували, а тепер нехай твої допоможуть.

 – Але ж вони в селі живуть, далеко.

– Тоді нехай гроші на оренду дають. Хоча б частину.

Поїхала я до свекрів речі збирати. А коли почала на кухні техніку пакувати – прибігла мама мого Сашка.

 – Що це ти робиш?

– Пакую, а що? Нам все це потрібне.

 – І ти вважаєш, що це нормально? 

 – А чому б ні?

 – Тобто ви стільки років жили, і навіть мікрохвильовку за це нам не хочете залишити? А пральна машина, холодильник.

 – Так ви нас виганяєте через свою доньку.

 – Бо це рідна дитина, а ти – ніхто мені. Чи я її на вулиці залишити маю? В неї біда, розлучення. Хто їй допомагати має?

Як образливо було все це чути. Розповіла все чоловікові, а він кричати на мене почав.

 – Це мої батьки, чому їм техніку не залишити? Що тут такого?

 – Але мої батьки гроші на це давали.

 – Нічого, поживемо без мікрохвильовки, а холодильник вживаний купимо.

Посварились ми страшенно. Я категорично з цим не згодна. І взагалі поведінка свекрів мене дивує. Не знаю, як далі бути? Порадьте мені? Може варто піти й хоч частину дорогих речей забрати?