https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ruslan-pravylno-zrobyv-shho-pishov-vid-tebe-ne-znayu-yak-vin-vytrymav-stilky-rokiv-pislya-sliv-svekruhy-ya-ne-vytrymala-skazala-yij-vse-shho-dumayu/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Для свекрухи я завжди була недостатньо гарною, хазяйновитою, талановитою. Вона не приховувала свого невдоволення вибором сина. Адже Русланчик в неї єдиний і неповторний. Свекор пішов до іншої, коли йому виповнився всього рік. І Марина Валентинівна самотужки виростила свого хлопчика. 

– Не варто поспішати! Хто знає, може це не твоє! – казала вона просто в моїй присутності. 

Та ми все ж побралися. Утім щоразу, коли ми десь бачили, вона принижувала мене.

 – Ти що, нормальний одяг купити собі не можеш? Ходиш, як опудало.

 – Ну, мені подобається, це стиль такий.

 – Нема в тебе смаку зовсім. Дивись, бо Руслан на інших почне заглядати!

Також їй не подобалось, як я готую. Стверджувала, що моя мама погана, бо не навчила доньку нічого. Згодом, коли я народила, то вона критикувала те, як я доглядаю дитину, а тоді й як виховую. Від цього усього в мене їхав дах. Та найгірше, що Руслан ніколи мене не захищав, а лише казав, не звертати увагу. 

А тоді почалась війна і на другий її рік чоловіка мобілізували. Свекруха страшенно переймалась через це і знайшла якісь звязки, аби влаштувати його в тиловому місті на офісну посаду. 

 – Це через тебе він на війну пішов. Ти мала сама всюди ходити, а не його в магазин посилати зайвий раз!

 – Я не могла нести ті важкі торби!

 – То от зараз і не маєш зовсім допомоги! Так краще?

Минув рік. Мені розповідали, що військові в тих тилових містах охоче випивають і гуляють, а я не вірила. А одного дня мені зателефонував незнайомий номер. Я відповіла:

 – Я Алла. Руслан вас більше не кохає! Просто сказати не наважується.

Виявилося, що там у Рівному чоловік часу не гаяв. Мав іншу. Згодом я попросила його нормально:

 – Лиш не розлучайся до кінця війни! У нас ж діти!

 – Алла хоче офіційний статус мати!

This image was originally published on Onliner.by web site (http://www.onliner.by/). All rights reserved.

І ми розлучилися. Тоді мені так прикро було. А свекруха мені подзвонила і радісним голосом сказала:

– Руслан правильно зробив, що пішов від тебе. Не знаю, як він витримав стільки років! А я попереджала! 

Я тоді вирішила все в житті змінити. Зібрала дітей і поїхала до Норвегії. Вирішила, що розпочну нове життя і все. І знаєте що, мені було важко, та я почувалась надзвичайно щасливою. І ось минув рік і мені подзвонила свекруха:

 – Яке ти право мала так онуків забрати. Я ж хочу їй бачити!

 – Ну у вас вже є нова невістка, а може й онуки.

І раптом та сувора жінка, котра мене завжди ненавиділа почала гірко плакати.

 – Прости мені. Я помилилась. Та Алла – жахлива, вона забрала мого сина, використовує його, він вже матері зовсім не дзвонить, сказав, що до Рівного переїде!

 – Ну, в житті всіляке трапляється, діти часто в інших містах живуть.

 – Але ж у мене нікого нема більше. Як я сама буду? Повертайтеся! Я так скучила!

 – Та в нас тут все добре, повертатись не плануємо.

 – Як приїдете назад – я на онуків квартиру перепишу. Обіцяю!

Такого я не очікувала. Квартира в Марини Валентинівни велика, гарна. Та чи можна їй вірити? І взагалі, чи може людина змінитися і почати нарешті поважати мене? Порадьте, як краще зробити?