– Може поясниш матері, що відбувається? – сердито спитала я в дочки

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/nu-chomu-ty-ne-zaproshuyesh-mene-do-ditej-komu-ya-kupuvala-tsi-podarunky-sobi/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Не встигнеш зрозуміти, як швидко пролетять роки. Здавалося, ще вчора я танцювала з батьком на випускному, а сьогодні я на пенсії зачісую сиве волосся.

І з цим нахлинули сумні, але реальні думки про те, що я вже стара і мало що можу зробити. І кому я потрібна? На роботі мене поважали й любили, а тепер я сиджу в чотирьох стінах. Я рада, що встигла народити донечку, і вона зробила мене щасливою бабусею. Вони все, що у мене залишилось.

Я ніколи не приїжджала з порожніми руками: то іграшки куплю, то пиріжків з вишнями напечу. Ми так добре проводили час з дітьми. Тому я стала частіше приходити до них в гості. Хотілося більше часу проводити з найріднішими. Добре, що вони живуть в 15 хвилинах їзди на тролейбусі.

А минулого місяця я зайшла до них після церкви на каву.

Тоді донька натякнула мені, що чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене ранили, але сваритися я не стала.

Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що мене запросять в гості, приготувала йому подарунок, попрасувала святковий костюм. Але ніхто заздалегідь не подзвонив. Тоді я сама набрала номер, щоб привітати дитину і не почула жодного запрошення.

Така ж історія повторилася з онукою. А я не розуміла, що відбувається. Сховала подарунки в сервант, роздумуючи, чи дарувати їх взагалі. Не витримала і запитала доньку напряму:

– Я не розумію, я тебе чимось образила?

– Мамо, про що ти говориш?

– Ну, чому ти не запрошуєш мене до дітей? Кому я купувала ці подарунки, собі?

– А, ти про це! Ні, просто діти зараз люблять святкувати зі своїми однокласниками. Вони вже виросли і компанія старших людей їм не цікава!

– Але ж я рідна бабуся! 

Я з болем розуміла, що дочка напевно має рацію. Ох, це покоління. Як вона взагалі їх виховує, де повага, де любов до родичів?

Крім подруги більше не маю кому пожалітися на своє життя. А вона в мене завжди позитивна і каже, щоб я не переймалась, бо життя надто коротке, щоб витрачати його на образи.

– Ти краще собі чоловіка знайди! Знаєш, які дива творить кохання? Будеш відчувати себе як тоді, у 20 років! – переконувала Василівна.

А я сяду ввечері на диван. Дістану старі фотоальбоми і плачу. Як же змінились часи, ще кілька років тому дочка радо їздила до мене з внуками, залишала їх на вихідні і ми ходили гуляти, а потім разом ліпили вареники.

А тепер виходить так, що я вже нікому не потрібна! Як мені пояснити дочці, що рідну матір потрібно любити і поважати?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею