Жінка не могла стерпіти нахабство дочок і вигнала їх із квартири

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/zhinka-ne-mogla-sterpity-nahabstvo-dochok-i-vygnala-yih-iz-kvartyry/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Галині цього року виповнилось 50 років, хоч відчувала себе на усіх 70. Вимучена цим життям до останньої краплі. 

Жінка рано стала вдовою. Залишилась з двома дочками. Рвали на собі жили аби їх виростити. Щоб не гірше їм було, ніж іншим.Добре, хоч квартиру двокімнатну мала. Від бабусі перейшла. 

Галина думала, що стане легше, як діти подорослішають і підуть вчитися в університет. Не так сталось, як гадалось. Старша дочка, Аня, привела додому хлопця. Той стоїть, мнеться в порозі, руки трусяться і випалює:

– Тітко Галю, кохаю я Анюту, прошу у вас її руки. Ми побратись хочемо..- боязко спитав хлопець.

– Вася хотів спитати, чи дозволиш ти трохи у тебе пожити, поки ми на своє жило не назбираємо? – додала замість хлопця Аня.

Дочка і не чекала відповіді. Вважала, що нічого, окрім згоди матір і не могла сказати. Потягла нареченого у їхню з сестрою кімнату. І як ж їм тепер поміститись?

Тепер менша дочка, Віка повинна була перебратись до мами. 

Через 6 місяців Аня вродила синочка і стало зрозуміло звідки був такий поспіх з весіллям. Зрозуміло, з’їжджати ніхто не збирався. Молодята залишали бабці няньчити онука, а самі йшли відпочивати.

Утримувати сім’ю, яка побільшала, було ще важче, ніж раніше. 

На комуналку суми збільшились, нагодувати таку ораву було складно, а ще онуку смаколики купувати!

Молодшій дочці стукнуло 15 і весь час десь на гульки бігає, а до мами: “Мам, дай грошей! Ми в кіно сьогодні їдемо”. 

Так Галину і роздирали з усіх боків. Стомлена жінка пішла до старшої дочки:

– Аню, гадаю, що пора б і тобі з чоловіком взятись за якісь платежі. Я не можу давати гроші на все сама.

–  Мамо, у нас немає грошей. Я ж в декреті. А Колька мій на машину тільки почав відкладати.

Жінка з переговорів повернулась з пустими руками.

Сестри постійно сперечались, їм важко було вживатись на одній території. Галині доводилось їх мирити. Ділити між ними обов’язки, щоб комусь не дісталось більше, а комусь менше. 

– Віка, йди посуд мити! Твоя черга сьогодні – кричала Аня з кухні. 

– Уже побігла – з сарказмом відповідала молодша.

– Мамоо..- одноголосно кликали матір дівчата

– Скажи їм нехай забираються, несила уже їх терпіти. Колясик твій он ще вчора мав сміття, а воно стоїть –  запах на всю квартиру пускає – жалілась Віка.

Так минуло 5 років. Віка закінчила університет і влаштувалась на роботу. Галя подула: “От, нарешті, хоч від однієї поміч буде”. Та де ж там!

Дочка то на сумочку, то на одяг пів зарплати спустить, а в сім’ю і копійки не вкладе. А Галина на двох роботах працювала, щоб всіх прогодувати. 

Терпець у Галини увірвався, коли на порозі квартири другого залицяльника побачила – тепер Вікиного. І всі, як бджоли на мед – у її квартирі залишатись хочуть.

– Де ви збираєтесь прилаштуватись? Бачиш же, що місця немає! – відказала матір.

– Ну десь помістимось. В нас вибору немає, ми онука тобі скоро подаруємо! – заявила Віка.

От тобі маєш! І друга з пузом прийшла. 

– Куди я маю вас поселити? На кухню чи що?

– Ну вже якщо крайній варіант, то так…Але ж Колька цей ночами до холодильника бігати любить. Ну а ми, якби молоді. Нам усамітнення потрібно. Ну і з тобою в одній кімнаті.. ну ти розумієш.. – замовкла напівслові Віка.

 Дочка замовчала, а сама чекала, поки Галя скаже: “Дітки мої любі, живіть в моїй кімнаті, а я собі у ванні розстелю чи у коридорі”.

Та Галина вже не могла терпіти цього неподобства. Покликала Аню і почала свою промову:

– Дорогі мої дочки, даю вам на виселення з мого дому рівно місяць. Шукайте житло, де хочете. Мені байдуже. Я втомилась. Хочу спокою. А ви мені його не дасте. Я надто довго крутилась навколо вас: з пелюшок виростила, освіту дала, а тепер пора вам у вільне плавання..Як буде можливість з онуками посиджу і в гості чекаю. Але жити з вами більше не збираюся.

Минув рік. Дочки з’їхали від матері. Кричали, обурювались, казали, що ніколи до неї не приїдуть. Але згодом трохи відійшли. 

Галина відчуває, що зробила добре, бо ще трохи і вона б опинилась надворі.

Як ви вважаєте, Галина права, що вигнала дітей чи жінка сама винна, що вони сіли їй на шию?