Коли син вступив до університету, я подалася в Америку на кілька років. Думала трохи попрацювати, мріяла купити Максиму гарне авто і квартиру

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/koli-sin-vstupiv-do-universitetu-ya-podalasya-v-ameriku-na-kilka-rokiv-dumala-trohi-popratsyuvati-shhos-zarobiti-mriyala-kupiti-maksimu-garne-avto-i-kvartiru/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я — мама єдиного сина. Своє життя я прожила виключно заради нього. Згодом Максимко підріс, вступив на навчання до вищого навчального закладу, а я вирішила поїхати до Америки, щоб трохи заробити грошей на старість. Дуже хотіла синові купити автомобіль і квартиру. Планувала побути там кілька років.

Спочатку усе налагоджувалось. Син добре вчився, я працювала і висилала йому періодично гроші, ми спілкувались щодня. Але минуло не так багато часу, як син заявив, що хоче одружитись. Звісно, я  не була рада такій новині, бо 22 — то ще дуже рано. Але це не було проблемою, як виявилось. Найгірше те, що його “дівчині” вже 30 і в неї є дитина.

Я вирішила не грати в ці ігри й сказала, що проти цього, однак він заявив, що вже дорослий і сам може приймати такі рішення.

– Максиме, не сміши мене! Що ти можеш? На що ти здатний? Ти хоч копійку заробив у своєму житті? Як я зможу одна забезпечити всю вашу сім’?

– Тебе ніхто не просить цього робити. Я сам собі все забезпечу. Я ніколи не збирався утримувати твою сім’ю твоїми грошима. Я вже працюю. Робота вдома, за комп’ютером, навчанню не заважає і обіцяють хороший ріст. 

“Який же в мене дорослий хлопець, тепер я йому непотрібна…”

– Мамо, ну що ти, справді! Аня дуже класна! Вона симпатична дівчина, добра господиня, має освіту і добре ладить з усіма моїми друзями. А які в неї історії! Просто заслухаєшся. І що тут такого, що перший її чоловік виявився поганим? Тепер вона буде щаслива зі мною.

– А я буду нещасною…

– Знову ти за своє…

– Максиме, почекай. Може, просто поки поживіть разом? Навіщо поспішати з весіллям? Спробуйте спочатку, як воно вам буде разом.

– Мам, а що ти б сказала, якби мала дочку? Напевно, що він просто не любить її чи не хоче брати відповідальність… Правда ж? Бо то ж зручно чоловікам: щось не так — взяв і пішов, а з розлученням довго дуже, та вся документація… У нас з тобою, мамо, завжди були нормальні стосунки. Хіба не ти казала, що я маю відповідати за свою жінку? Знаєш, що я завжди хотів від тебе? Я просто мріяв, щоб ти знайшла собі чоловіка, і він допоміг з тими всіма проблемами. тобі було б легше. Але все не так. Ти поїхала аж за океан, аби трохи заробити на елементарне. Я тебе дуже люблю. І дуже тобі вдячний.

Я швидко зібрала речі і першим рейсом прилетіла на Батьківщину, щоб врятувати сина від помилок. Я не хотіла такої невістки. Що мені було робити?  Я навіть радилась з подружками, та їхні думки розійшлися. Одна була проти, а в іншої був молодший чоловік, тому нічого такого в цьому не бачила.

Тому я вирішила піти до Ані, щоб серйозно поговорити.

– Здрастуйте, Анно! Я мама Максима.

– Здрастуйте, я зрозуміла. Проходьте.

Швиденько в коридор вбіг маленький хлопчик. Дуже милий і чемний. Сказав, що звуть Артемком і обожнює машинки, які я, до речі, йому принесла.

– Я давно про такі мріяв! Ви фея? А звідки ви знали, що я саме такі хочу? Мама не купляла, бо вони дорогі. Мам, дивись, тут все рухається!

Ви не повірите. Але наступні дві години я просто гралась з Артемом цими машинками, ми повзали по підлозі, дивану, стрибали і бігали. У нас з хлопчиком був якийсь зв’язок: він розумів мене, а я його.

Я не могла навіть згадати свої погані думки про Аню, бо вона така струнка, тендітна, маленька, ніжна, ввічлива та приязна. Мені аж соромно стало за свої колишні бажання посварити їх.

– Ну, ось і познайомилися, – сказала я на прощання.

– А ви ще до нас прийдете? Ви така весела! У мене є ще іграшки, приходьте!

– Звичайно, прийду. Але ти також приходить з мамою в гості до мене, добре?

Минуло трохи часу. Аня носить під серцем мою онучку, Максимову доню. Артемчик хвилюється, але називає мене бабусею і каже, що дуже мене любить.

Тепер моє життя зовсім інше. Я відчуваю тепло своєї маленької родини. Слава Богу, що тоді так сталось і я не зруйнувала синові життя. Артемка люблю, як рідного. Аню теж. Щастя їм.

А що б ви зробити на місці авторки?