– Я все життя місцевих терп іла, після см ерті не хочу! – Колись я любила свою бабусю, та відколи почалась війна ми майже не спілкувались. А все тому, що всі в нашому маленькому місті на Франківщині знали, що вона прихильниця “руського міра”.Та нещодавно старої не стало. Насправді мені сумно, та днями мама розповіла про останню волю бабусі. Це просто в голові не вкладається. Тепер ми не знаємо, як бути…дайте якусь пораду
Коли бабуся сказала про свою останню волю – мене аж перекосило. Ось таке я вже виконувати не збираюсь. Нехай
https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/koly-babusya-skazala-pro-svoyu-ostannyu-volyu-mene-azh-perekosylo-os-take-ya-vzhe-vykonuvaty-ne-zbyrayus-nehaj/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36
Зі своєю рідною бабусею я майже два роки не спілкувалася. Хоча ми зовсім поруч жили. Востаннє я була на її день народження, якраз у липні 2022 року. Ми з мамою тоді такий гарний стіл накрили, подарунок принесли. Та не встигли почати їсти, як вона вирішила поговорити:
– Сил нема всю цю брехню по телевізору слухати. Доводиться російські новини шукати в інтернеті.
– А там правда?
– Так, звичайно. То захід все влаштовує, аби єдиний народ розділити.
Вона несла якусь нісенітницю далі. Це було неможливо слухати. Я не витримала й пішла геть. Згодом мама мені подзвонила:
– Ну, ти зрозумій, бабуся все ж росіянка. Вона там народилася, приїхала молодою на навчання і заміж за діда вийшла. Все життя вони через це сварились. Не варто її засуджувати!
– Як не варто? В неї ж у голові щось є! Може оцінити ситуацію!
– Доню, вона вже стара, там свої зміни, незворотні.
Відтоді я не хотіла спілкуватися з бабусею. Та було страшенно неприємно, як сторонні люди мені розповідали, що стара ходить містом і руський мір пропагує. Уявіть, що про мене думали люди. Це дуже важко. Малою я любила бабусю, вона часто зі мною сиділа й казки читала, звісно російські здебільшого. Та зараз дивитись на неї вже не могла.
І от нещодавно її не стало. Перед самою смертю вона покликала маму. І висунула вимогу:
– Я все життя тут жила і цих бендерівців терпіла. Після смерті – не хочу. Пообіцяй, що поховаєш мене на Батьківщині!
– Мамо, але як? Ти що? Це зараз не можливо!
– Вигадай щось. Кремуй тіло, а прах вже простіше відправити! Я цю умову в заповіт впишу. Інакше ти квартиру не отримаєш!
Мама в розпачі мені це розповідала. А я й не знала, що казати.
– Не вигадуй. Заплати і поховай її тут спокійно. Будь-який юрист зрозуміє, що це нісенітниця.
– Але ж вона так хотіла!
– А якби вона схотіла, щоб її прах на Евересті розвіяли – ти б теж про це думала. Не зважай і живи спокійно.
Та ненька страшенно страждає через це. Не знаю, як її розрадити. А що ви про все це думаєте? Як би вчинили?