– Я розумію, що моє прохання може здатися дивним, і грошей у мене зовсім немає, але може ви увійдете в моє становище? – запитала Тетяна.

– Тобто ви просите, щоб на новий рік я з’їхав зі своєю дружиною з свого власного будинку, а ви тут святкуватимете?

– Так і є.

– Пані, ви розумієте, що кажете?

– Вибачте, Сергію, а ми можемо зустрітися? Я можу приїхати до вас…

У трубці почулися схлипи:

– Повірте, якби це не було так важливо для мого сина, я б нізащо вас не турбувала.

– Я вже вам відповів. Ні! – Сергій поклав слухавку.

– Хто телефонував? Чого сваришся? – поцікавилася дружина.

– Попередня власниця будинку. Уявляєш, вона просить нас з’їхати на свята з дому, щоби тут вечірку вона влаштувала, – пояснив Сергій. – Ми все життя справляли Новий рік вдома, – передражнив Тетяну чоловік.

– Оце так! Скільки зухвальства! – обурилася Алла.

– Та й я про те саме.

З неба вже кілька годин тихо падав сніг, і почали явно промальовуватись кучугури. Вечоріло. Алла подивилася у вікно.

– Розумію її. Тут тихо, гарно. Затишно. Найчарівніше місце для святкування.

– Ага, – закивав чоловік. – У тебе телефон дзвонить, якщо це та Тетяна, то не навіть не бери слухавку.

Дружина махнула рукою у бік чоловіка.

– Так мамо.

Дзвонила мама Алли.

Відключивши слухавку, Алла усміхнулася.

– В Карпатах звільнився будиночок, якраз для нас, мама нам забронювала, їдемо?

– Так звісно! – Зрадів Сергій. – Як добре, що твоя мама працює у турагентстві.

За вікном все потемніло. Миготливі лампи відбивалися у вікнах, радісно перемигуючи зі снігом. Алла готувала вечерю і мигцем поглядала на екран телевізора на кухні. Сергій займався прикрашанням вітальні.

Вони купили цей будинок зовсім недавно, але одразу закохалися в нього. Добротний, з трьома спальнями, просторою кухнею, поєднаною з вітальнею та безліччю комор, гардеробних. Будинок їм дістався за гарною ціною, незважаючи на те, що він стояв наприкінці вулиці, Сергій та Алла купили його не роздумуючи. Три роки вони були одружені, і весь цей час шукали дім своєї мрії. Все не складалося: то далеко від міста, то дорого. А з цим будинком все зійшлося відразу, наче він був призначений для них. Всі меблі залишалися під час продажу, колишня господиня забрала з собою зовсім небагато речей.

– Ти чекаєш на когось? – Запитала Алла чоловіка, коли у вхідні двері подзвонили.

– Ні а ти?

Дружина знизала плечима.

Сергій вийшов і відчинив двері. Перед ним стояла жінка, якій на вигляд було понад п’ятдесят років. Берет і куртка жінки були в снігу.

– Здрастуйте, Сергію, – протараторила жінка. – Я вам дзвонила сьогодні. Я Таня.

Сергій навіть відсунувся від дверей. Він добре пам’ятав жінку, яка продала їм будинок. То була мила, молода жінка. А тут…

Сергій уловив знайому міміку пізніше. Але в таке перетворення вірилося важко. Ніби цій жінці накинули років двадцять, вона більше була схожа на матір Тетяни, ніж на неї.

– Ви точно Тетяна?

– Так, ось мій паспорт.

Сергій згадав, що не збирався розмовляти із цією жінкою.

– Я вам все сказав телефоном.

– Тетяна? – здивовано спитала Алла, визирнувши в коридор, – проходьте, що ж ви у дверях? Сергію, запрошуй.

Чоловік неохоче відчинив двері.

Тетяна обережно увійшла й роззулася у звичному для неї місці, втім берет і куртку вона теж залишила там, де завжди звикла.

– Чай, каву? – Запитала Алла.

– Так, дякую, – гостя спробувала посміхнутися, але було зрозуміло, що її щось турбувало.

“Цікавий колір волосся, рівно так профарбована”, – зауважила Алла, розглядаючи Тетяну. Алла помітила і попелястий колір волосся і те, що гостя дуже постаріла, змарніла.

– Мій син важко занедужав, шансів майже нема, але ми не здаємося. Сашко зараз у палаті, втім, як і останні два роки. Нічого не допомогло. Я була в нього сьогодні і він попросив мене забрати його на свята додому. І я тільки зараз зрозуміла, що не сказала йому, що будинок давно продано. Я сиділа перед ним, намагаючись підібрати слова, а потім зрозуміла, що це може бути його останнє бажання. Він так яскраво описував, що робитиме першого січня, що в мене на очі виступили сльози, і я промовчала. Тому я тут. Дозвольте нам хоч кілька днів побути тут.

– Ви мали відразу сказати синові, що будинок на продажі, і, звичайно, повідомити про те, що продали його. Через те, що ви не зробили цього раніше, ми не повинні хвилюватися та відчувати незручності, ми теж люди, у нас своя сім’я та плани, – заперечив Сергій.

– Так, я розумію, вибачте, я… я сама не знаю навіщо я прийшла до вас, вибачте, – гостя схопилася і кинулася до вхідних дверей.

– Алла, – зупинив за руку дружину Сергій, – не треба. Вона зараз засмучена.

Тетяна пішла, залишивши по собі незручну тишу.

Вже в ліжку Алла довго не наважувалася розпочати розмову з чоловіком, пізніше, коли їй стало ясно, що Сергій теж не спить, вона тихо запитала:

– Не спиш?

– Ні. Уся ця ситуація вивела мене з себе. Навіщо вона приходила, знала ж, що я відмовлю.

– А ти передумай.

– В сенсі?

– Ми ж їдемо на вихідні. Навіть не зустрінемось із ними. Спокійно повернемося до себе додому і бажання сина Тетяни виконаємо. Ну, Сергію, Миколаєм не хочеш хіба побути?

– Я? – здивовано промовив він.

– Так. Я знаю, що ти в мене дуже добрий, на добраніч, – Алла поцілувала чоловіка в щоку і відвернулася.

Сергій ще якийсь час крутився в ліжку, але потім заспокоївся і заснув.

– Так, ключ під вазоном на дворі буде, так. Приїдемо десятого. Якщо щось зміниться, то подзвоню. Не треба нам нічим дякувати, все добре. Розташовуйте. Так, до побачення.

– Сергію, де твої теплі шкарпетки? – Алла зазирнула в кімнату і здивувалася, побачивши, що чоловік кинув телефон на ліжко, як тільки побачив її, ніби бажаючи приховати щось.

– Не знаю, – знизав плечима Сергій.

– Допоможи мені зібратися, інакше запізнимося. Приготуй документи, будь ласка.

Алла відразу взяла телефон чоловіка, як тільки він вийшов з кімнати, подивилася вкладку останніх телефонних розмов і, посміхнувшись, поклала телефон назад на ліжко.

Вихідні пролетіли, втім, завжди відпочивати добре. Ось і Сергій із Аллою вже поверталися додому. Вони зайшли на парковку, де залишили свій автомобіль та вирушили додому. Вже на середині шляху чоловік почав помітно хвилюватися.

– Ти чого? Втомився? – поцікавилася Алла.

– Трохи, шкода, що свята так швидко закінчилися.

– Але в нас з тобою буде ще дуже багато свят, які ми проведемо, де захочемо, адже правда? Не всім це дано і треба цю нагоду приймати з вдячністю. Я рада, що ти є у мене, – Алла посміхнулася чоловікові.

– Я це… Тетяна з сином жили в нас, доки ми виїжджали.

Алла з неприхованою радістю, немов для неї це була новина, знову посміхнулася.

– То це чудово! Я рада, що ти наважився.

– Але, перш ніж їм дозволити, я все уточнив. Хлопчик справді важко нездужає, в палаті лежить.

– А навіщо?

– Ну як. Знаєш зараз скільки пройдисвітів?

– Мені досить було подивитися на матір і зрозуміти, що в її житті давно оселилася біда та сум.

– Ти також зауважила, що вона якось різко постаріла з моменту підписання договору.

– Так, ти теж?

– Ага, – Сергій завернув до будинку і зупинив автомобіль на парковці.

Вони обидва з переживаннями підійшли до дверей і швидко увійшли до будинку. Все було на своїх місцях, прибрано, чисто.

Сергій видихнув.

– Більше довіряти треба людям, – засміялася Алла.

– Тяжко бути Миколаєм.

– Але як приємно!