Лишень влітку свекрусі привезли машину дров, чоловік тиждень колов щовечора. Та зараз вона дзвонить і каже, що нічим топити

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/lyshen-vlitku-svekrusi-pryvezly-mashynu-drov-cholovik-tyzhden-kolov-shhovechora-ta-zaraz-vona-dzvonyt-i-kazhe-shho-nichym-topyty/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Ми з чоловіком у шлюбі вже 16 років, живемо в місті. А от свекруха на околиці. Ми часто їй допомагаємо, привозимо все, що треба, адже пенсія в неї зовсім не велика. І ось днями Валентина Микитівна дзвонить і мало не плаче.

 – Дрова майже закінчилися, як зимувати?

 – Як? Ми ж у червні взяли машину. 

 – Не знаю, нема!

Я не могла в це повірити. Ми навмисно замовили раніше, ще влітку, бо знали потім дорожче буде. Чоловік тиждень їздив колоти після роботи. Хотіли, щоб порядок у дворі був. Та зараз вона дзвонить і каже, що нічим топити. Панікує, адже вже досить холодно. 

Мій Олексій відразу ж написав знайомому з лісництва, що хоче ще машину замовити. А наступного дня ми поїхали до Валентини Микитівни подивитися, що ж там лишилося. І справді, дров було зовсім мало, буквально на місяць. 

 – Може в тебе хтось краде ті дрова?

 – Та ні, хто б таке робив?

Минув тиждень і дрова привезли. Ми знову поїхали колоти й складати їх. І ось минуло кілька годин і я вирішила піти в магазин неподалік, купити щось смачненьке до чаю. Тут продавчиня мене спитала:

 – А що, Валентина Микитівна ще продає дрова?

 – Ні, їй лиш привезли. А коли продавала?

 – Та як коли, все літо відпочивальникам, котрі на шашлики до річки їхали, та й кілька тижнів тому всім пропонувала колоті гарні дрова. Щоправда, втридорога, але в неї брали. Всі хочуть вже попиляні й поколоті. 

І тут я все зрозуміла. Хитру схему Валентина Микитівна вигадала. Я прийшла до неї і просто в присутності Олексія спитала. 

 – Тут мене питали, чи ви ще колоті дрова продаєте. То як?

Вона вся почервоніла. 

 – Та то трошки, в мене просили.

 – Хіба? Кажуть що багато продавали. А от зараз у вас нова партія. Заробіток на рівному місці.

 – Нічого ти не розумієш, в мене пенсія мала. Не соромно звинувачувати мене? І взагалі, яке твоє діло?

 – Як це яке, чоловік платить за ваші дрова і коле їх вам!

 – Твій чоловік – це мій син! Не забувай це, будь ласка!

Коли ми з чоловіком приїхали додому я вирішила з ним поговорити. Як на мене, ми маємо провчити Валентину Микитівну. Бо це вже занадто. Хоча він готовий пробачити їй цю витівку. Та як це так лишити, то згодом ще щось схоже утне. А нам самим не легко живеться, діти ростуть, гроші потрібні. А як би ви вчинили на нашому місці? Хіба ж це нормальна поведінка?