– Запам’ятай, дочко: якщо чоловік закоханий, він змітатиме все на своєму шляху, щоб бути з коханою. А твій Андрій тобі досі пропозицію не зробив!

– Мамо, нам ніби й так добре разом, – зніяковіло пробурмотіла Дарина. – Та ще й він каже, що хотів би спочатку грошей назбирати на автомобіль та гараж.

– А тобі не здається, що він тим самим ставить тебе на почесне третє місце? Гаразд, не відповідай. Просто подумай. Ти, до речі, ще не проговорилася про квартиру?

– Ні.

– Тепер розкажи і побачиш, що буде. Передбачаю: одразу одружитися з тобою захоче.

– Думаєш, він такий розважливий? Не віриш, що любить мене просто так?

– Я нічого не стверджую, просто пропоную підкинути інформацію для роздумів. А там побачимо…

Дарина не була розбещена чоловічою увагою і, живучи з батьками, воліла займатися хобі та кар’єрою.

Коли зустріла Андрія: симпатичного, турботливого та розумного, одразу зрозуміла, що саме він – той чоловік, з яким вона хотіла б жити довго та щасливо.

До того ж, Андрій відповідав дівчині взаємністю і незабаром зізнався, що теж любить її.

Спочатку Дарина просто пурхала на крилах кохання, постійно мріючи про щасливе майбутнє з Андрієм:

«Скоро зробить мені пропозицію, а потім влаштуємо хоча б скромне весілля для найближчих. У нас вийдуть такі гарні фото! Медовий місяць проведемо біля моря. Обзаведемося двома дітьми … »

Але місяць проходив за місяцем, а стосунки молодих людей наче застигли на одній точці після того, як Андрій запропонував Дарині переїхати до нього на орендовану квартиру.

– Щовечора засинатимемо і щоранку прокидатимемося разом. Здорово, правда? – радісно сказав чоловік.

– Так. Ось тільки я не уявляю, як сказати батькам, що просто так переїду жити до чоловіка.

– Вони можуть бути проти?

– Просто вони чекають, що спершу ти зробиш мені пропозицію. Мама не раз говорила, що не розуміє співжиття без планів на шлюб.

– Які застарілі погляди! А руку ти батькам перед сном не цілуєш? Мамочкою і татком не називаєш? – розвеселився Андрій.

– Вони мають нормальні погляди. Адже я з тобою вже їздила у спільну відпустку, та й усі вихідні ми разом проводимо, – почала пояснювати Дарина.

– І все у нас чудово, без штампа у паспорті, зауваж! І взагалі, пропоную не напружувати один одного, а просто дарувати радість.

Якщо тобі складно переїхати зараз, то я наполягати не буду. Приїжджай, як і раніше, у вихідні. А якщо зважишся на переїзд, то я тільки радий буду.

Повертаючись додому, Дарина ніяк не могла зрозуміти, що саме збентежило її у цій розмові.

«Начебто все добре, а почуваюся якоюсь обманутою, чи що? Адже він, незважаючи на мої прозорі натяки, так і не наважився зробити мені пропозицію.

Тільки висміяв «застарілі» порядки. Але я завжди мріяла жити з чоловіком і народжувати дітей у шлюбі! Невже він цього не розуміє?

Я тепер маю, як і раніше, через півміста їздити до нього на вихідні, щоб провести час разом…

Гаразд, може, йому потрібно більше часу, аби зважитися на шлюб? Не буду наполягати», – вирішила вона.

Минуло ще два роки, а у житті молодих людей нічого не змінилося: Дарина продовжувала приїжджати на початку вихідних до Андрія та виконувати роль його дружини до вечора неділі. Потім вона поверталася додому до батьків.

Ця ситуація все більше розчаровувала Дарину, переконуючи прямо запитувати свого коханого про його плани на весілля та спільне майбутнє.

– Звичайно, одружимося, кохана, – лагідно відповів Андрій. – Ось тільки зараз зовсім не до цього! Адже ти знаєш, що я вже не перший рік на машину збираю.

Не хочу спускати гроші на свято, якщо можна їх витратити на щось потрібніше. І тебе тоді зможу на роботу підвозити.

– Я розумію. Просто хотіла б більше визначеності у наших відносинах.

– Я люблю тебе, а ти мене. Яка ще тут може бути більша визначеність? Хочеш клятву? – знову зводив все на жарт Андрій.

– Просто не розумію: скільки ще збиратимеш?

– На машину майже зібрав. От тільки не хочу її лишати на подвір’ї. Адже це такий ризик!

Вважаю, що для машини потрібно відразу купити гідний будинок, а не сподіватися, що все обійдеться.

Неподалік продаються гаражі. Ось коли куплю гараж, тоді й про машину подумаю. Це взаємопов’язане, розумієш?

– Розумію, – сумно зітхала Дарина.

Правду кажучи, вона починала відчувати втому від невизначених відповідей свого коханого чоловіка.

Якось Дарина вирішила провести вихідні вдома з батьками. Мама, помітивши сумний настрій доньки, поцікавилася:

– У тебе з Андрієм усе гаразд?

– Не сказала б… Мене вже просто дістала невизначеність у наших відносинах, – роздратовано заявила Дарина. – У Андрія завжди є причини та відмовки, щоб нічого не змінювати.

Я люблю його, але вже втомилася від цього. Сама не розумію, до чого ми йдемо і скільки ще чекатимемо, поки він хоч на щось наважиться.

– А ти розкажи йому про успадковану від бабусі квартиру.

– Думаєш, це щось змінить?

– Впевнена.

Того ж вечора спантеличений Андрій подзвонив Дарині:

– Куди це ти зникла? Я тут без тебе голодний і самотній сиджу.

– Довелося їздити оформляти спадщину. Пам’ятаєш, я розповідала, що бабуся квартиру залишила мені?

– Ні, не пам’ятаю такого. Що це за квартира? – зацікавився Андрій.

– У центрі двокімнатна. Ось оформляла на себе.

– Тепер ти житимеш у центрі? Чудова новина! У мене якраз робота там…

– Батьки сказали, що поки я незаміжня, її будуть здавати. Мені й справді одній зручніше з ними жити.

– Давай ти приїдеш до мене, і ми все обговоримо. Я дуже скучив, кохана, – буркнув Андрій.

Переступивши поріг квартири свого коханого Дарина так і застигла від подиву.

На столі стояли свічки. Андрій зустрічав її із розкішним букетом троянд.

– Я повинен був запропонувати тобі це вже давно… Ти будеш моєю дружиною?

– Так, – розгублено промовила Дарина.

Вона стільки разів уявляла собі у мріях цей момент… Але тепер, дочекавшись пропозиції, Дарина відчувала лише легке здивування та розгубленість.

До цих почуттів долучалося зовсім погане: раптова підозра.

«А якщо мама мала рацію, і Андрій вирішив одружитися тільки після того, як дізнався, що в мене тепер є квартира?» – думала Дарина.

Водночас Андрій радісно перераховував плюси спільного життя:

– Це ж мені і за оренду більше платити не треба. Швидше на машину назбираю.

Та й взагалі, в центрі якщо жити, то там автомобіль так вже й не потрібний. Весілля не будемо пишне влаштовувати. Розпишемося, та й усе.

– Я б таки хотіла отримати фотографії такої події. Усі дівчатка мріють одягнути білу сукню, розумієш?

– Добре. Сукню купи собі чи напрокат візьми. Я костюм у друга позичу. А рідню запрошувати та годувати сенсу немає. Нехай це буде свято лише для нас двох!

– Я ще хотіла б гарні обручки…

– Зараз золото таке дороге. А якщо з діамантами, то й зовсім космічна ціна буде. Та й навіщо ускладнювати?

Класичні найтонші, щоб зручніше було носити. Адже головне не обручки, а наші почуття, – переконував наречену Андрій.

Всі ці настільки явні спроби заощадити і прорахувати вигоду дедалі більше насторожували Дарину. Повернувшись додому, вона відверто поговорила із батьками.

Того ж вечора Дарина повідомила свого нареченого:

– Я сказала батькам про твою пропозицію. Вони дуже раді за нас та підтримують моє рішення.

– Чудово, кохана. Сподіваюся, колишню бабусину квартиру здати не встигли? Хотілося б скоріше до неї переїхати.

– З переїздом є проблема. Мої батьки сказали, що ми, як дорослі та працюючі люди, можемо жити разом на квартирі, що знімаємо.

А вони гроші від оренди бабусиної квартири збиратимуть і через рік передадуть нам на початковий внесок з іпотеки.

– Тобто ми не зможемо жити у цій квартирі? Що за нісенітниця? – не приховуючи розчарування, процідив Андрій. – Бачу, твої батьки не хочуть тебе заміж віддавати!

– Вони були раді новині. Навіть сказали, що куплять нам обручки, які самі виберемо.

– Та толку від цих обручок! У квартирі не дають жити!

– Вони хочуть, щоб ми мали своє житло. І перший внесок на іпотеку – хороша для цього підмога.

– Це ні про що! Ти правда така не розумна чи прикидаєшся? Я сподівався, що у нас не буде проблем із житлом, а ти мені пропонуєш років на тридцять у іпотеку влізти?

І все тому, що твоїм батькам важливо мене в квартиру  пустити? Сенс тоді одружуватися?

– А ти тільки через квартиру одружуватися збирався?

– Я думав, що ти дівчина, яка розуміє і любить мене. А з’ясовується, що я маю роками на спільну квартиру працювати? Для того, щоб у тебе і своя квартира була, і спільна? Чи не дуже добре ти вирішила влаштуватися за мій рахунок?

Ні, так не піде! Нехай тебе батьки для іншого простачка бережуть! Мені така меркантильна дружина не потрібна! – невдоволено вигукнув Андрій і поклав слухавку.

Приголомшена почутим Дарина, дивилася на телефон:

«Ось так поворот! Навіть не дав слова сказати. Виходить, права була мама, що про кохання з його боку і не йшлося. Поки була зручною та безпроблемною, називалася коханою.

А як тільки запропонувала разом на житло заробити одразу меркантильною та непотрібною стала».