Мені здається, що на 3-й рік ві йни люди вже геть збож еволіли. Я стільки часу пропрацювала вчителькою у школі , стількох дітей зробила талановитими, і таку відплату отри мала!? Мало того – інші колеги мене геть не підтр имали. Я просто шо кована таким вчинком, напевно, нам і до перемоги далеко!– Забирати шедеври російських класиків з програми? Це неподобство! – скільки не переконую колег, ніхто мене не слухає. Хіба можна посягати на таке мистецтво?дайте пораду якусь
https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/zabyraty-shedevry-rosijskyh-klasykiv-z-programy-tse-nepodobstvo-skilky-ne-perekonuyu-koleg-nihto-mene-ne-sluhaye-hiba-mozhna-posyagaty-na-take-mystetstvo/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36
Я пропрацювала в школі багато років, до самої пенсії і ще працюю. Яке то було задоволення, як учні вчили російські класики. “Лебедине озеро”, “Лускунчика” Чайковського, Глінку, Балакірєва, Рахманінова. А тепер у школі нові програми. Але я вважаю, що забирати шедеври світової класики не можна.
Тепер і деякі учні принципово не хочуть мене слухати і на моїх уроках відмовляються виконувати російські композиції, бо їм вже добре мозок промили тою війною. Але ж не можна іти всупереч мистецтву. Бо тоді почнеться справжня війна – війна цінностей.
У 1990 році я була на екскурсії в Києві з колегами. Нас знайомили із визначними пам’ятками столиці. Найбільш незабутнім був балет на льоду “Снігова королева” і опера Чайковського “Лебедине озеро”. Зал був переповнений. Всі голосно аплодували.
Коли моя молода напарниця по роботі слухає мої спогади, то дуже дивно реагує і дивиться на мене, як на ненормальну:
– Зараз у нас інші цінності, – каже вона.
Я навіть одного разу порушувала це питання на педагогічній раді і почала запевняти, що наша методична комісія має право вносити деякі зміни тематики планування уроків музики. Після цих слів я спіймала на собі дивні погляди колег. Одні цинічно посміхався, інші – втупились хто у телефон, а хто у свої записнички.
– Ну невже на російських композиторах світ зійшовся? Та маємо Баха, Моцарта, зрештою, українських – Лисенка, Лятошинського, Гулака-Артемовського, Скорика, – сказала заступник директора по виховній роботі. – Припиніть нарешті ностальгію за радянським минулим.
– У нас нова програма і російських класиків не буде, бо війна, – і собі додав директор.
– Та ж це російська класика! Високі зразки світового мистецтва!
– Якщо ви будете йти всупереч програмі, ми вас звільнимо!
Я не розумію по сьогоднішній день, чому так тісно мистецтво пов’язане з політикою, з сучасною ситуацією в країні, війною? Ми втрачаємо багато культурних цінностей. А чи хтось підтримує мене ще в цьому питанні?