– Як ти чоловіка не покинеш, вважай, що нема в тебе батьків! – Коли Ганна нещодавно розповіла за кого заміж вийшла, я зрозуміла, що це тра гедія. Ніколи мій Степан не зможе зми ритися. І це треба було до Австрії поїхати, щоб такий непотріб знайти. Краще б вдома сиділа.– Як ти так можеш? Батько воює, а ти таке витворяєш? Це ж зр ада! – Я не знаю, як розповісти чоловікові військовому про обранця нашої доньки. Він це не переживе
– Як ти так можеш? Батько воює, а ти таке витворяєш? Це ж зрада! – Я не знаю, як розповісти чоловікові військовому про обранця нашої доньки. Він це не переживе
https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/yak-ty-tak-mozhesh-batko-voyuye-a-ty-take-vytvoryayesh-tse-zh-zrada-ya-ne-znayu-yak-rozpovisty-cholovikovi-vijskovomu-pro-obrantsya-nashoyi-donky-vin-tse-ne-perezhyve/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36
Нещодавно подзвонила моя донька, повідомила радісну звістку, що заміж вийшла. Лиш тішилась я лише першу хвилину. А далі за голову схопилась.
Моя Ганна виїхала до Австрії два роки тому. Вирішила, що там в неї буде більше можливостей. Їй 28 років. В Україні працювала перекладачем, закінчила німецький факультет. Жила з хлопцем кілька років, та врешті вони розбіглися. Хоча, як на мене, Сашко доволі хороший був. Та це не моя справа.
Тепер поясню в чому річ. Те що обранець моєї доньки старший на 7 років – то зовсім не страшно. Має він гірші вади. Здебільшого одну. Він росіянин. Переїхав до Австрії дванадцять років тому. Згодом свою маму й сестру забрав. Має там гарну роботу.
Перше, про що я подумала – як я це скажу своєму чоловікові. Степан з першого дня воює. Він дуже патріотичний. Пройшов всі кола пекла, двічі поранення мав серйозні, я вже подумки його ховала. І як йому сказати таке?
Вирішила поговорити з донькою.
– Як ти так можеш? Батько воює, а ти таке витворяєш? Це ж зрада!
– Не треба перебільшувати! Ти ж розумієш, що все не так, як нам кажуть! Наша влада теж помилок наробила.
– Яких помилок? На нас напали? Як можна виправдовувати кривдника?
– Ми звичайні люди, нічого не знаємо.
Я відразу зрозуміла, що наша Ганна вже піддалась впливу свого чоловіка. Врешті мені довелось все розповісти Степанові. Він якраз приїхав у відпустку. Відразу випив краплі заспокійливі. А тоді подзвонив донечці.
– Або ти розлучаєшся, або батьків в тебе нема!
– Тато, мій Юра дужу хороший. Він же ні в чому не винен!
– Я його прийму тільки, якщо піде воювати за ЗСУ. Інакше ніякий він не хороший!
Відтоді минув місяць. Степан не спілкується з донькою. Я – вкрай рідко. Щоразу вона починає захищати ворогів, говорить різні їхні пропагандистські тези. Я розумію, що зять підтримує ту злочинну владу. Та як із цим бути? Як жити?