https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/vidkoly-svekor-pishov-u-zasvity-to-lidiya-petrivna-duzhe-zminylasya-ya-staralasya-yiyi-pidtrymuvaty-dopomagala-vdoma-pryhodyla-v-gosti-odnak-neshhodavno-vona-utnula-prosto-zhah/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

У мене були важкі стосунки з мамою, тому, після одруження, я переїхала жити до Максима. Свекруха Лідія Петрівна була дуже привітна та охайна. Свекор Григорій Степанович у плані порядку був навіть педантичним, все у нього мало лежати на своєму місці. За всі роки спільного життя свекруха дуже добре засвоїла це правило, тож у побуті в них не було конфліктів.

Лідія Петрівна була доброю господинею. Я намагалась їй всіляко допомагати. Але зазвичай після роботи мене вже чекав чистий і охайний дім і вечеря на столі. Коли я завагітніла, свекруха дуже зраділа, а свекор сприйняв цю новину з пересторогою, згодом я зрозуміла чому. Григорій Степанович дуже боявся безладу, його дратував навіть плач мого сина. Але свекруха і чоловік мене підтримали.

Коли Дмитрик пішов у садок, стало трохи легше. Я вийшла на роботу, Лідія Петрівна дуже допомагала мені з сином, водила і забирала його з садка, готувала на всю сім’ю. Свекруха дуже любила поратися біля кухні і це у неї дуже добре виходило! Не дивно, що на її смаколиках і я набрала вагу!

Коли син готувався до школи, у нас було стільки клопотів, що ми й не помітили, як Григорій Степанович занедужав. Одного вечора я повернулась з роботи і застала його геть хворим. А на ранок свекра не стало. Ця звістка просто все перевернула! Максима було не впізнати. Але найбільше страждала Лідія Петрівна.

Не дивно, що її настрій одразу передався дому. Того затишку, який вона тут створювала, більше не було. Свекруха цілими днями сиділа в телефоні та тільки розмовляла з подругами. Одного разу я прийшла додому і застала таку картину: свекруха і макарону за цілий день не зварила! Вранці я залишила у раковині кілька тарілок, бо вже дуже не встигала. Та свекруха до того посуду навіть і не думала братись, щоб хоч трохи мені допомогти!

– Лідіє Петрівно, я розумію, що вам важко, але на мені і робота, і син з чоловіком, і ще маю прибирати й готувати? Ви б хоч трохи відволіклись…

– Та я й готувати ніколи не любила, отак: все для чоловіка, а тепер його немає, то для кого мені сили тратити?

– А як же син? Та й маєте онука!

– А це вже, невістко, не мої турботи. Ти заміж виходила, то і дбай про чоловіка!

Така відповідь дуже здивувала. От уже майже місяць, а у нас все без змін. Я повертаюсь із роботи дуже втомлена, а свекруха з ліжка навіть не вставала, не важливо день то, чи вже вечір. Як же можна закинути на нас всі турботи? Не знаю, що тепер маю робити. Позиція свекрухи дуже виснажує. Вона навіть цілими днями з дому не виходить. Не можу ж я з роботи звільнитись, щоб за домом доглядати, а інакше – просто не встигаю. Можливо, варто ще раз поговорити з Лідою Петрівною? Як думаєте, допоможе?