https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/synku-vybach-shho-ne-poperedyla-ya-pryyihala-zabery-mene-z-vokzalu-koly-nenka-podzvonyla-ya-shhe-spav-vzhe-v-nas-vdoma-vona-povidomyla-nam-nespodivanu-novynu/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я свою маму дуже люблю, утім ніколи не хотів жити з нею, та й відвик вже від цього. Я ж з 18 років в Дніпрі. Дано маю квартиру тут, дружину й двох дітей. А ненька моя залишилась вдома, в Запорізькій області. Зараз там дуже неспокійно. Забрати до себе маму я не можу, у нас всього дві кімнати. Давно пропонував їй поїхати на Захід України, в мене там знайомі є у Львові. Але вона не хоче, каже, що господарство своє не залишить. 

І ось нещодавно, я ще спав, коли пролунав дзвінок.

 – Синку, я приїхала, забери мене з вокзалу!

 – Чого ж не попередила!

  – А так вийшло!

 – Візьми таксі, я заплачу, бо швидко не зберуся.

Ненька приїхала за пів години. Дружина швидко приготувала сніданок, а мама заходилась діставати з великих сумок всілякі продукти – сало, м’ясо, молочні, огірки, помідори, кабачки, зелень. 

 – Нащо ти стільки всього везла. У нас супермаркет поруч! 

 – А я подумала, що можна щось продати знайомим. Звісно і ви купляйте, бо мені грошей бракує, а ви ж однаково в своєму маркеті берете не без грошей. А так хоч дітям даватимете домашнє. 

 – Мамо, як тобі треба грошей – я дам, але більше ці торби не тягай!

 – Добре, синку.

Я дав матері 4 тисячі, аби мала. Вона відпочила, тоді кудись на ринок пішла. Повернулася після обіду. Я вирішив спитати, коли ж її на вокзал везти, бо останній автобус о сьомій вечора. 

 – Мамо, коли їдемо?

 – Щось я так стомилася. Можна залишитись?

 – Ну, звісно, лиш доведеться на кухні на дивані спати.

Дружина розстелила мамі. А наступного дня ненька зізналася.

 – Синку, стомилася я дуже там жити. Увесь час бахкає, а що, як окупанти наступатимуть?

 – То давай я домовлюсь, поїдеш на захід.

 – Ні, не хочу. Це надто далеко. Я житиму в тебе тиждень, а на вихідні їхатиму в село, щоб все там доглядати й робити. Так мені хоч трішки легше буде.

 – Але ж в нас місця нема!

 – Нічого, я тут на кухні спатиму, вам за це продукти возитиму.

Я не знав, що казати. Пішов радитись до дружини. Та раптом вона почала кричати:

 – Я так і знала! Навіть мови нема!

 – Але ж вона стомилась від війни, їй страшно. А у нас хоч трохи відпочиватиме.

 – То орендуй їх квартиру! Я це не терпітиму!

Грошей на оренду окремого житла в мене зовсім нема. Не знаю, як бути. Порадьте, що мені робити? Як пояснити дружині, що безпека – головне. І взагалі, в такі важкі часи варто усім разом триматися. А вмовити стару людину переїхати на інший кінець країни не так просто. Погодьтеся. Як бути?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!