Через свекруху я залишилась з малою дитиною на дорозі. Минули роки і вона про мене згадала

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/cherez-svekruhu-ya-zalyshylas-z-maloyu-dytynoyu-na-dorozi-mynuly-roky-i-vona-pro-mene-zgadala/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Ми з Іллею познайомились у спільних знайомих. Між нами відразу спалахнулась пристрасть. Почали зустрічатись. Все було, наче в казці. Я ж сама дівчина з села. Поїхала до обласного центру на навчання. Згодом роботу знайшла, тому й залишилась.

Ілля ж тоді жив з мамою, вони будинок двоповерховий мали. Його тато був чиновником, лишень помер рано. Та свекрусі я одразу не сподобалась. Вона хотіла, щоб син знайшов кращу дружину. Та він на її думку не зважав. 

Ми побралися. Коханий пропонував піти жити до його мами, та я не хотіла. Ми орендували квартиру. Обидвоє працювали, тож це не було проблемою. Згодом я завагітніла. А тоді почалась пандемія. У нас виникли фінансові негаразди, надалі винаймати житло було важко. Тож Ілля почав вмовляти мене

 – Подумай, скільки грошей буде. Та й дитині в будинку краще зростати, власний двір, велика кімната!

Я погодилась. Та щойно ми переїхали – свекруха почала мене цькувати. Вона щодня до мене чіплялась з претензіями. Мені навіть з кімнати виходити не хотілось.

 – Оце  ти гарно влаштувалась. Знайшла міського хлопця з будинком!

 – Іллю ніхто не примушував одружуватись.

 – Еге ж! А завагітніти поспішила, щоб не втік? Це хоч його дитина?

Мало не щодня я плакала. Нічого вже не хотіла. Думала, що стане легше, коли народжу. Що свекруха полюбить онука і мене теж. Та цього не сталося. Щойно я народила нашого Сашка, стара взялась промивати мізки синові.

 – Роби тест! Він точно не твій!

Якось я не витримала і накричала на свекруху. Чоловікові це не сподобалось і ми дуже посварились. Наступного дня він сказав слова, котрі я ніколи не забуду.

 – Може мама має рацію і ти не така проста! Я хочу все ж зробити тест!

Я тоді зібралась і пішла геть. З немовлям на руках поїхала в село до мами. Вирішила, хай би там що – не повернусь. Ілля тоді подзвонив і добив мене:

 – Якщо ти не погодилась на тест, значить син не мій!

Більше ми не спілкувались. Я залишилась в селі. Минуло два роки і я вийшла заміж. Зараз впевнена, що пережила всі ті жахи, аби зустріти своє справжнє кохання. Та нещодавно мені подзвонив незнайомий номер.

 – Це я, мама Іллі. Він загинув, на війні, рік тому мобілізували. Дозволь онука бачити!

 – Співчуваю! Але це не ваш онук, ви ж самі це стверджували!

Я вимкнула виклик. Але після тієї розмови не знаю спокою. Скажіть, невже я мала дозволити? Як пробачити її страшний вчинок? Що мені робити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!