Ми стільки років дружимо! Жодних відмовок не приймаються. Сашко образиться. З юності всі разом, а ти взагалі з самого дитинства! Та він без тебе і за стіл не сяде! Ну! Звісно, ​​Ніна пам’ятала про день народження свого друга дитинства.

Сашка старший за два роки, у нього ювілей, п’ятдесят років. І вона готувалася, вже уявляла, як вітатиме товариша з дитячих ігор та проказ, як це все обставити. Але потім сталося це.

Її чоловіка, коханого нею та всіма обожнюваного Вітеньку, вдарили в ребро кувалдою. – Хто? – Та біс! Той самий, який сивий у бороду! Закохався Вітенька по-справжньому, щиро, як колись у юності, в молоду та легку на піднесення Ніночку. Ніноне, так її звали всі тоді.

Нінон. Він плакав, каявся, валявся в ногах, навіть руки на себе хотів накласти, але так розповідав друзям. Але нічого не міг зробити зі своєю згубною пристрастю.

– Ніночку люблю, поважаю, але тут я нічого не можу з собою вдіяти. Закохався, як хлопець. Ніна плакала, ходила лікарями, до сімейного психолога, їздила до бабці, яка побачила приворот, але зняти його, як завжди, не могла, бо зроблена сильнішою бабкою.

Так пояснила, та плату взяла. Пішов Вітя. Потай, боягузливо втік, прихопивши з собою легку, модну спортивну сумку, з якою ходив у зал, куди останнім часом записався нібито для підтримки тіла у формі та позбавлення пивного животика.

Там і зустрів Вітя свою фею, свою спокусницю і роковуху на ім’я Сабріна. Тренер Сабріна, так Ніна прочитала у її соцмережах. Виставляє та Сабріна різні статуси.

Як добре, коли коханий приносить вранці каву і круасани та руки з підносом його, Вітіні руки. Їй він ніколи не приносив кави в ліжко. Виходив в одних трусах вранці на сніданок, чухаючи пузо, і сідав за стіл, а вона пурхала метеликом навкруги.