Ірина Анатоліївна розбудила невістку Юлію у недільний ранок тривожним дзвінком.

– Одягайся та приїжджай до мене! – діловато скомандувала свекруха.

– Навіщо? – жінка потерла очі і подивилася на годинник. – Дев’ята ранку?

– Ось саме, що вже дев’ять, а ти досі спиш! – засуджувально посварила Ірина Анатоліївна. – Чекаю тебе!

– Пізніше не можна? – важко зітхнувши, поцікавилася Юлія.

– Ні, не можна! У мене такий сюрприз, що ти просто здивуєшся, я тобі обіцяю! – агітувала невістку Ірина Анатоліївна.

– Що там у вас такого, що мені треба так поспішати? – засміялася жінка і солодко позіхнула.

Чоловік Юлії Іван працював на заробітках. Місяць він був вдома, а на два їздив на роботу.

В останні місяці жінка зауважила, що зарплата у чоловіка знизилася, тож почала пропонувати йому знайти нову роботу.

Однак Іван відмовлявся від пропозиції дружини і запевнив, що скоро все точно налагодитись.

Відносини Юлії зі свекрухою складалися добре. Жінки між собою не сварилися, але й не були найкращими подружками.

Однак коли Іван їхав на роботу, то Ірина Анатоліївна не давала невістці проходу.

Жінка дзвонила щодня і шукала будь-якого приводу, щоб поговорити з Юлією.

Ось і сьогодні вона наполягала на тому, щоб синова дружина прямо зараз встала з ліжка і приїхала до неї.

З великим небажанням Юлія пообіцяла Ірині Анатоліївні, що приїде за дві години.

З невдоволеним обличчям жінка прибула до обіцяного часу. Біля будинку свекрухи вона побачила новий автомобіль.

Вирішивши, що до Ірини Анатоліївни приїхали гості, і вона хоче її познайомити з ними, Юлія пройшла в будинок.

– Нарешті! – радісно сплеснула руками свекруха. – Я вже тебе зачекалася!

– У вас гості? – напівпошепки запитала Юлія.

– Гості? – так само напівпошепки перепитала жінка. – Ні, в мене нікого немає…

– А машина? – здивовано спитала Юлія. – На вулиці стоїть новий позашляховик. Я думала, що це до вас.

– Це до мене! – Ірина Анатоліївна з радісним обличчям витягла з кишені ключі та помахала ними перед носом невістки. – Машина моя!

– Ваша? – недовірливо посміхнулася жінка. – У вас є права?

– Є! – З діловим виглядом промовила свекруха. – Отримала два тижні тому! – гордо додала вона.

– Ви? – здивовано спитала Юлія. – Коли ви тільки все встигаєте? Звідки машина взялася?

– Син мені подарунок зробив, – показуючи новий позашляховик, гордо вимовила Ірина Анатоліївна.

– Який син? – усередині жінки все похололо.

– Іван, хто ж ще? Хіба ти якогось іншого мого сина знаєш? – розсміялася у відповідь свекруха.

– Ні, – ледь чутно вимовила здивована Юлія.

Машина, права, подарунок Ірині Анатоліївні – все це змішалося в голові жінки.

– Ну як тобі? – свекруха хвацько шмигнула в новий автомобіль. – Подобається?

– Коли Іван встиг вам її купити? – нервово проковтнувши слину, спитала у свекрухи Юлія.

– Я сама купила, мені допомогли в автосалоні. Іван просто гроші переказав, і все, – знизала плечима Ірина Анатоліївна.

Дивлячись на машину, Юлія усвідомила, що цей автомобіль коштує не менше чотирьохсот тисяч гривень.

– Права теж Іван вам сплатив?

– Так, ти вгадала! – хитро підморгнула невістці Ірина Анатоліївна. – Я навчалася півроку. Думала, що ніколи не здам, але все вийшло!

Юлія уважно слухала свекруху, і в її голові плавно складалися докупи всі пазлики.

Підсумок напросився сам собою: ніякого скорочення зарплати Іван не мав, він просто весь цей час гроші віддавав своїй матері.

Жінка ледве видавила з себе посмішку. Радість Ірини Анатоліївни вона зовсім не поділяла.

Близько півроку Юлія просила чоловіка купити їй велотренажер, щоби не витрачати час на поїздки до спортзалу.

– Дорого, – щоразу відмовлявся Іван. – Ми поки що не можемо витрачати на це гроші.

Навіть коли Юлія знайшла тренажер зі знижки у 30 відсотків, чоловік їй відмовив.

А зараз вона стояла перед машиною, яка коштувала в сотні разів дорожче велотренажера.

Юлія готова була розплакатися, усвідомивши, що чоловік пішов на обман, але й поставив бажання матері вище за її прохання.

– Давай прокатаю? – запропонувала Ірина Анатоліївна, не звернувши увагу на те, яка стала задумлива жінка.

– Ні, дякую, у мене справи. Вітаю вас із покупкою, – пробубнила на прощання Юлія та викликала таксі.

Коли вона повернулася додому, стала намагатися додзвонитися до чоловіка, щоб висловити йому все, що вона про нього думає.

– Нарашті, – уїдливо промовила Юлія, як тільки чоловік взяв слухавку. – Нічого мені розповісти не хочеш?

– Ні, а повинен? – по голосу Івана було зрозуміло, що він дуже запереживав.

– Ну, наприклад, про те, що Ірина Анатоліївна тепер має права і нову машину? – прямим текстом сказала Юлія.

– А, ти про це…

– Думаєш, це  неважлива інформація? – посміхнулася жінка. – Скільки ти спустив грошей на свою матір?

– Яка різниця? – напівпошепки пробурчав Іван, передчуваючи, що зараз на нього чекає сварка.

– Мені на тренажер шкода, а для мами і на нову машину знайдеться. Тепер зрозуміло, чому ти мав маленьку зарплату, – нагадала про минулі слова чоловіка Юлія.

Іван збентежено замовк, відчувши, що вчинив із дружиною несправедливо.

– Ми купимо тобі тренажер. А з приводу машини, то коли мами не стане, вона все одно нам відійде.

– Якщо Ірина Анатоліївна раніше її не поламає, – глузливо зауважила Юлія.

Жінка була права. Через п’ять днів свекруха в’їхала у свій квітник, переплутавши педалі.

Іван, коли повернувся, забрав машину у матері, полагодив її і продав, заявивши, що Ірині Анатоліївні для початку варто навчитися ходити пішки.

Мати спробувала вмовити сина дати їй ще один шанс, але він залишився непохитним.