Геннадій одружувався тричі. І щоразу з великого кохання.

Дружини йому траплялися чудові – гарні, розумні, хазяйські.

І спочатку у перших двох сім’ях було все чудово.

А потім, через кілька років кожного шлюбу, у голові й душі Геннадія щось траплялося незрозуміле. Почуття остигали, кохання зникало, ніби його й не було…

Перші два рази Геннадій йшов від дружин у чому був.

Він залишав дружинам і дітям квартиру, все нажите майно, а його було чимало, і починав нове життя.

Своїм колишнім сімʼям він допомагав, фінансово підтримував плюс до того, ще й справно платив аліменти.

Колишні дружини на нього не ображалися, не говорили нічого поганого, бо йшов Геннадій гарно – без образ, без сварки, за взаємним бажанням…

Це дивно, якщо врахувати, що обидва шлюби розпалися через постійні зради з боку Геннадія.

До сорока п’яти років у чоловіка за спиною було троє дітей, два розлучення і вироблений принцип поведінки з жінками.

І такий гультяй закохався таки втретє! Закохався, коли був впевнений, що подібного вже не станеться.

Він побачив її у магазині. Вона стояла у черзі з білою орхідеєю в руках. Стояла так, ніби навколо нікого не було – відсторонено й велично.

Геннадій не міг відвести від неї очей…

Коли жінка розплатилася і вийшла на вулицю, він пішов за нею.

Незнайомка зайшла в парк, пройшла кілька метрів і сіла на лавку під високим каштаном. Сіла і застигла.

Геннадій тихенько сів поруч. Здавалося, жінка його не помічає.

-У вас щось трапилось? – запитав він. – Я можу допомогти?

-Ні, не можете, – вона навіть не повернула голови.

-Мене Геннадій звуть, – сказав чоловік.

-Я рада за вас, – відповіла незнайомка, піднялася і швидко пішла у бік зупинки.

Геннадій застиг від думки, що більше ніколи її не побачить і швидко вирушив слідом.

-Зачекайте, не йдіть! Будь ласка! – гукнув він.

Жінка зупинилась, уважно глянула на нього:

-Що з вами таке? – здивувалась вона.

-Не знаю, але, якщо ви зараз підете, я ніколи не буду щасливим…

Жінка помовчала, посміхнулася, а потім узяла Геннадія під руку і вони пішли гуляти.

Через пів року вони одружилися. Ользі було тридцять вісім, Геннадію – майже сорок шість.

Через рік у них народився син Сашко.

Перші чотири роки Геннадій, незважаючи на те, що дуже любив Ольгу, не міг відмовитися від своїх холостяцьких звичок.

Гулянки з друзями тривали. Він часто казав, що їде у відрядження, залишав дружину з маленьким сином, а сам їхав гуляти.

Докорів сумління він не відчував. Вважав, що так всі і роблять.

Ольга чекала на нього, переживала. Коли Геннадій часом повертався додому веселий, вона просила його стати розсудливішим.

Геннадій її не чув…

Почалися сварки. А одного разу Ольга прибирала на кухні і раптом побачила на столі телефон чоловіка. Геннадій тим часом дивився телевізор в кімнаті.

Вона увімкнула телефон і ахнула. Ольга прочитала більшу частину повідомлень і застигла від побаченого.

Картинка у її голові склалася – чоловік регулярно зустрічається з великими компаніями, де багато інших жінок. У жодні відрядження він не їздить!

Вона нічого не сказала. Не стала ставити запитань.

Тільки поступово зі спокійної перетворилася на нервову, постійно втомлену, із сумними очима жінку.

При цьому вона встигала і за дитиною дивитися, і в домі підтримувати чистоту, і чоловікові час приділяти.

Намагалася зберегти сім’ю…

Геннадій це бачив і якось раптом відчув, що Ольга може від нього піти! Тим більше, якось дружина сказала:

-Не хочу так жити. Краще бути одній.

Після цих слів Геннадій вирішив, що досить. Він перестав їздити на різні посиденьки і вечірки, й весь час проводив вдома з дружиною і сином.

Поступово все налагодилося.

Але завдяки деяким «доброзичливцям» Ольга несподівано дізналася про нещодавні пригоди Геннадія на стороні.

Ользі навіть показали жінку, з якою чоловік їй зраджував…

Ольга знову промовчала. Тільки різко змінилася. Ні, не зовні. Вона так і залишилася стрункою, красивою, доглянутою.

Ольга змінилася внутрішньо. Вона знову стала спокійною, перестала сваритися, повністю віддала свою увагу синові.

Що б не робив Геннадій, дружина перестала це помічати. Жодних порад, зауважень, побажань…

Прийшов – добре. Не прийшов – ще краще. Не поїв – так поїси. Заслаб – іди в поліклініку. Хочеш допомогти – допоможи. Не хочеш – ну і не треба

Геннадій зрозумів – дружина від нього більше нічого не чекає. Він їй більше не потрібен! Вона чудово проживе і без нього.

Чоловік із подвоєним завзяттям старався відновити стосунки, але виходило погано.

Ольга стала байдужою, байдуже ставилася до його спроб справити на неї враження.

Кохання зникло…
-Ти хочеш розлучитися? – Геннадій більше не міг терпіти незрозумілість свого становища.

-Чому ти так вирішив? – спокійно запитала дружина.

-Ти стала… Чужою…

-Я стала такою, як ти… Я швидко вчуся…

-Я так себе не поводив. Старався для вас у всьому…

-Значить, я чесніша за тебе і нічого не вдаю…

-Що не вдаєш?

-Три роки ти вдавав кохання і жив своїм життям, – сказала Ольга.

-Це неправда! Я люблю тебе! Навіть більше, ніж раніше, – сказав Геннадій.

-Я знаю, – Ольга уважно подивилася на чоловіка. – Тільки тому ми з Сашком іще тут, у цьому домі.

-Скажи, що ти нікуди не підеш від мене! – Геннадій мало не плакав. – Що ти, як і раніше, любиш мене…

Ольга мовчала…

-Олю, не мовчи! Скажи, що я маю зробити, щоб повернути тебе…

-Пізно – тихо відповіла жінка…
-Дай мені шанс! – благав Геннадій.

‒А чи потрібно? – запитала Ольга.

‒Я все виправлю!

‒Ну, спробуй…

Вони й досі разом… Геннадію допомогло, те що він дуже кохав Олю і ще – його спостережливість.

Адже недаремно кажуть:

«Коли жінка йде, це не завжди помітно.»