– Ну і як твоя дочка, задоволена, що заміж вийшла, га Таню? – сусідка Катя стояла на ґанку й викручувала у відро ганчірку. – А тобі самій, як зятя твій, до душі? Подобається?

– Ти чого до мене з питаннями лізеш, Катерино? Злишся, що твоєму Сергію Надя моя відкоша дала, й за міського вийшла? А чого ж їй не вийти, коли любов у них? А до Сергійка твого немає почуттів у Наді і не було. Не лізь в душу! – Тетяна Петрівна повернулася, гримнула дверима і пішла в хату.

Бач, цікавиться вона, ніяк не заспокоїться!

Підсміховується, що Надія не вибрала того кого їй хотілося. Чує, що Тетяна й сама незадоволена вибором дочки, от і лізе із запитаннями!

Дістає її своїми питаннями, заздалегідь знає, що Сергій її краще!

Тетяна Петрівна скинула куртку й пішла на кухню. Чаю треба попити з коржиками, сьогодні свіжі купила, і хоч трохи заспокоїтися.

Ну не подобається Петрівні зять, мовчить вона, не каже нікому, але шкодує, що Надія Сергію відмовила!

Ох який гарний хлопець якійсь інший дістанеться! І який розумник, завжди першим був у всіх справах!

Тепер за дочку соромно Тетяні Петрівні. І батько у Сергія серйозний, і господарство у них велике. Все село підсміховується, що дочка її такому хлопцеві відмовила, їх з батьком виставила в поганому світлі своїм вчинком.

Сергій сусідський же ж з дитинства з Надією дружив.

Вони ж були як дві ягідки на одній гілочці і навіть зовні схожі! От би у них дітки були гарні! Та й у всьому Сергій хороший, дівки за ним так і бігають, один звісно ж не залишиться.

А він тільки Надію й чекав, усі бачили, ніхто йому не потрібний був.

Сам Сергій технікум закінчив, у село повернувся, працює механіком.

Руки у хлопця кажуть золоті. Усім він потрібний, прямо нарозхват – так Катя розповідає.

А Надії не потрібен, бач!

А він же ж чекав, поки вона навчання закінчить. Потім вона працювати пішла, а він чекав. Катерина не раз натякала. І на тобі, вийшла за якогось не зрозуміло за кого. Максима якогось.

Тетяна Петрівна доїла коржик і запила солодким чаєм. Але ні, не дуже це допомогло, не відлягло від душі, хіба тільки трішки.

І звідки цей Максим тільки взявся?

Надія каже, що він бізнесмен, та хіба він схожий? Хвалько і тільки. Казки якісь розповідає, а дочка вірить, наївна.

А вчила ж її, сама не хвалися ніколи і з хвальками не дружи!

Люди таких не люблять, наврочать, та й годі.

Он у Борисюків коли багатство підвалило, так Ігорівна ходила і хвалилася. Що син джип купив дорогий, і що відпочивати з молодою дружиною поїде незабаром за кордон.

І що дві квартири він купив і ще багато всього. А потім у її сина справи пішли погано, перехвалила Ігорівна.

Скромнішою треба бути, ні до чого заздрість у людей викликати. Ох і нехороше це діло – заздрість людська!

Задзвонив телефон – Надія дзвонить.

– Мамо, ми з Максимом на вихідні приїдемо, що привезти?

– Та не знаю, дочко, нічого не треба, все в нас є! – Тетяна Петрівна хотіла було сказати, щоб Надія почекала ще хвалька цього привозити.

Бо ж сміятися люди будуть, якийсь він надто простодушний. Весілля правда влаштував небідне, але то мабуть батьки допомогли.

Сам Максим не схожий на ділову людину. Он Сергій бувало зайде, діловито батькові Надії скаже:

– Дядьку Іване, я трактор надумав купити, позич трохи грошей?

Батько одразу дав, бо ж думали, що Сергій майже свій, думали зятьок він бажаний.

Ледь зятем уже й не називали.

Щоправда, він трактор так і не купив, зате шуму наробив.

Вміє себе показати хлопець, а гроші він повернув, що й казати!

– Мамо, ну тоді на наш розсуд, гаразд?

– Звичайно, дочко. Ти хоч скажи своєму, щоб казки не розказував за столом! Сміятися ж будуть, ви то поїдете, а нам тут жити.

Ну подобається він тобі, та й живіть, що тепер робити? Тільки нас не ганьби, ну що він тоді так хвалитися почав? І чим? Показував гітару, потім якісь монети, потім книжки притягнув. Знайшов чим хвалитися, ну їй Богу, дочко!

– Мамо, та не зважай ти, це Максим просто радий був, що на весілля мама з татом і всі рідні приїхали. Від на радощах і хотів показати свої останні покупки близьким людям. Не ображайся, мамо.

– Гаразд, дочко, приїжджайте! – Тетяна Петрівна телефон поклала. – Агов, батьку, наша дочка зі своїм кавалером приїдуть на вихідні. Ти особливо гостей не клич, а то соромно стане, чудний він якийсь…

Через кілька днів, у суботу ближче до обіду, біля їхньої хвіртки зупинилася неймовірно красива машина.

З неї вийшла якась молода жінка.

Тетяна Петрівна придивилася хто це така й ахнула від несподіванки.

Вона спочатку навіть не зрозуміла, що це її дочка Надійка!

Волосся якось не так, як раніше зачесане, одягнена витончено.

Тут же ж і зятьок Максим вийшов, сумки несе, посміхається.

Ну ніякої в нього солідності!

Тетяну Петрівну не обманеш, вона таке зразу відчуває.

До столу, правда, молоді привезли багато смаколиків, але розмови знову якісь дивні завели.

– Мамо, ми за місто переїжджаємо, – Надія посміхнулася і подивилася на чоловіка.

А той мовчить. Мабуть, Надія сказала йому більше не даремно не базікати.

– В село, чи що? – здивувався батько. – Так у нас живіть, так би й сказали, що жити нема де.

– Та ні, тату, ну що ви ніяк не вірите? Максим має свій бізнес, він просто дуже скромна людина.

А батьки його займаються наукою. І багатства від батька Максим не має нікого. Він просто налагодив виробництво важливого обладнання.

Тому Максим має заміський будинок. Ми туди жити їдемо, на свіже повітря. Просто мамо, тату, у нас дитина буде, а за містом жити для здоров’я краще!

Вже згодом, коли всі пішли спати пішли, Тетяна Андріївна з Надією довго розмовляли на кухні.

І ніяк вона повірити дочці не могла.

Та невже це правда, що це Сергійко вигадник і хвалько, а сам не особливо і вчився, і працює зовсім не на важкій роботі? І обіцянки ніколи не виконує, а вихваляється так, щоб заздрили?

– Дочко, а що, Максим твій і правда багатий? – дивувалася Тетяна Петрівна. – А що ж він тоді книжками якимись хвалився, і всякою нісенітницею, раз у нього і краще щось є?

– Мамо, та ти не дивуйся, ну він просто багато чим захоплюється. І не такий він і багатий. Я колись погодилася за нього вийти, не знала ні про котедж, ні і про бізнес. Максим просто дуже хороша людина. І дуже надійний, і слово тримає. Він вміє радіти життю і хоче цією радістю з близькими поділитися. Ось дивись, що ми вам у подарунок привезли.

Тетяна Петрівна довго сиділа на кухні і дивувалася: – Як же ж так? А вона думала, що вона розбирається в людях.

Зять привіз їм стільки всього потрібного, і як тільки здогадався?

Їй фен для волосся, і сукню гарну, таку яка на всі розміри.

Пилосос сучасний без дроту, а батькові і вудки, і дриль, і електричний лобзик. А ще запропонував в хаті допомогти з ремонтом.

Соромно стало Тетяні Петрівні, що образила вона таку людину. Гарний у неї зять виявився, і зовсім не хвалько, а навпаки.

Радісний він чоловік і радістю своєю любити ділитися.

Такому й не наврочити, він заздрість зовсім не намагається викликати.

Ледве не помилилася Тетяна Петрівна, але тепер усе зрозуміла.

Чудовий у неї зять!