У нас із чоловіком двоє доньок, які не мають особистого щастя. Обидві розлучились і винують мене у меркантильності.З чоловіком ми все, що маємо заробили власною працею. Як побрались, то не мали нічого. Згодом почали товари на продаж у наше місто возити, відкрили свої точки. Помалу розкрутились. Тепер маємо власний великий дім, дві машини та успішний бізнес.

Без рубрики

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/u-nas-iz-cholovikom-dvoye-donok-yaki-ne-mayut-osobystogo-shhastya-obydvi-rozluchylys-i-vynuyut-mene-u-merkantylnosti/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

У нас із чоловіком двоє доньок, які не мають особистого щастя. Обидві розлучились і винують мене у меркантильності.

З чоловіком ми все, що маємо заробили власною працею. Як побрались, то не мали нічого. Згодом почали товари на продаж у наше місто возити, відкрили свої точки. Помалу розкрутились. Тепер маємо власний великий дім, дві машини та успішний бізнес.

Нагородив нас Бог і діточками – маємо уже дорослих доньок та онука.

Старша Ліля вийшла заміж 8 років тому. Ми зробили їй шикарне весілля та купили двокімнатну квартиру в новобудові. Зять був лікарем офтальмологом за спеціальністю і мріяв про власний кабінет. Ми йому його зробили за власний кошт і відразу на зятя оформили.

Згодом і молодша заміж зібралась. Їй ми теж зробили весілля розкішне. Житло молодятам подарували свати, а ми оплатили ремонт. Та їх шлюб протривав лише рік.

Тепер і старша донька на розлучення подала.

– Він мене зрадив, а цього я не пробачу – сказала Ліля.

Мої вмовляння та прохання нічого не дали. Я дуже переймаюсь, що життя моїх дітей летить шкереберть, але доньки вважають, що хвилююсь я через гроші.

Воно з одного боку так і виходить, бо квартира, де ми оплатили ремонт залишилась одному зятю, а іншому дістався офтальмологічний кабінет. Вийшло, що ми працювали на благо чужих людей.

– Ти не хочеш, щоб я розлучалась, щоб не втратити ті гроші, що витратила. От і все, а на мене і мої почуття тобі байдуже – сказала мені дочка.

Це не так. Я щиро переймаюсь її долею та щастям, але не знаю як це їй донести. Та й не хочу, аби онук ріс без тата.

Порадьте, що робити? Намагатись помирити доньку із зятем чи погодитись на їх розлучення?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Залишити відповідь