https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/odnogo-dnya-nasha-mama-ne-povernulasya-prosto-ne-pryjshla-dodomu-i-vse-nihto-ne-rozumiv-kudy-podilasya-moloda-j-krasyva-zhinka/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Сталося це, коли мені було 11 років, а молодшому брату 10. Я ще була зовсім дитиною, тому практично не розуміла, що відбувається насправді. Я вважала, що у нас була щаслива сім’я, все як має бути, люблячий тато, мама, бабусі дідусі. Я і тоді і зараз не можу зрозуміти, чому все так сталося.

Одного дня мама просто не повернулася. Вона просто не прийшла ввечері додому і все. Ми її довго розшукували, всі перебували в стресі – куди ж могла зникнути молода й красива жінка? В думках було лише найгірше. Пройшли місяці пошуку, які так і не дали результатів. А потім стривожені родичі припинили плакати, а просто стали якимись похмурими. Навіть бабуся мовчала – тоді ж з братом ми не розуміли, чому так відбувається.

Для нас маленьких це стало справжньою трагедією, і мами сильно не вистачало, але час притуплює біль і справді частково лікує. Згодом я чомусь повірила в те, що з мамою сталося щось страшне, можливо, її вже немає, а тато і рідні нас пожаліли, й вирішили не розповідати правду. Якби ж я тоді знала, що трапилося насправді.

Перший раз правда спливла випадковим чином. Я гостювала у подруги в іншому місті, і просто зустріла маму в автобусі, коли ми їхали на автовокзал. Ми побачили один одного, я хотіла щось сказати, але не встигла, мама вискочила на наступній зупинці і зникла. Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати. Я чітко усвідомлювала, що це вона – практично не змінилася.

Через деякий час після тієї зустрічі я зважилася з татом на розмову. Мені було 19 років, і я хотіла знати правду, навіть якщо вона гірка. Але розмова вийшла дивною, тато сказав, що мами у нас немає давно, а та жінка була просто схожа, і взагалі, нехай я не вигадую дурниць.. Зрозуміло, така відповідь мене не влаштувала, і тоді я самостійно розпочала пошуки істини:  і через інтернет, і через знайомих і родичів, але так чи інакше відповідь була такою  ж, просто формулювання відрізнялися – «треба жити далі», «мами у нас давно вже немає ». Але я не могла все забути, щось не давало мені спокою.

Щодня перед сном я придумувала різноманітні версії того, що могло тоді трапитися. Але жодна навіть близько не стояла з тим, що відбулося насправді. Одне я знала точно, я бачила дійсно маму, вона мене впізнала. Правда з’ясувалася через рік. До мене приїхала тітка, рідна сестра мами, і у нас відбулася щира розмова, яка розставила всі крапки. Все було так, як я пам’ятала, але було і те, чого ми не знали. Пошуки припинили не просто так. Мама подзвонила до бабусі з дідусем, а потім і до батька, і розповіла, що не повернеться, що у неї інше життя, що зустріла свою першу любов і хоче бути щаслива, що так буде краще для всіх. Я була шокована! Я не могла в це повірити, але тітка простягнула мені листок з адресою та сказала, що це адреса мами. Я до останнього не могла у це повірити, як можна покинути двох маленьких дітей заради якогось чоловіка? 

Я не знаю, як пояснити, що зі мною відбувалося, коли все це побачила на свої очі. Чи можна описати словами крах дитячих мрій і сподівань, чи можна описати словами, як на твоїх очах людина, яку ти любив все життя незважаючи ні на що чекав, перетворюється на чудовисько. Все виявилося правдою. Весь цей час, всі ці роки мама жила своїм життям, зі своєю новою сім’єю, з новим чоловіком, першим коханням, і двома дочками від цього шлюбу. Вона просто відчинила двері, й ми мовчки напружено дивилися один на одного. Я побачила її наляканий погляд, постояла декілька хвилин і пішла…

Батько і рідні мали рацію, мами у нас давно немає, по суті її і ніколи не було. Ця жінка кілька разів мені дзвонила, намагалася щось пояснити, говорила, що з віком я зможу її зрозуміти і пробачити. Але я не змогла. Ні, у мене немає злоби образи і ненависті, просто порожнеча і біль, які я змогла пережити і забути, як і її. Її для мене немає, я викреслила цю людину зі свого життя назавжди. У нас завжди був і є тато, який нас до божевілля любить, у нас є бабусі, дідусі, тітка і дядьки, а ось мама … Навіть не хочу говорити це слово.

Це просто життя, так буває. Шкода тільки, що такі люди теж бувають і живуть щасливо, не маючи ні совісті, ні душі, ні серця.

Що думаєте про ситуацію?

 Як оціните вчинок матері?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!