https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/donyu-pryhod-z-ditmy-do-nas-na-vecheryu-ale-cholovika-ne-bery-ne-hochu-goduvaty-tse-ledashho/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Навіть бачити зятя не хочу. Такий він мені огидний. Моя Оленка вийшла за цього Тараса ще сім років тому. Так покохала його. Вони лише пів року зустрічались і він пропозицію зробив. Видно розумів, що за таку дівчину треба триматись.

Спочатку я подумала, що хлопець нормальний. Наче десь працював, заробляв, подарунки гарні донечці робив, квіти мало не щодня. А як гарно говорив, заслухаєшся. Такого обіцяв, мовляв, ось, мине пару років і він мільйонером буде. Вже бізнес-план готовий. 

Вони побрались. Ми зі сватами разом весілля оплатили. А далі я вручила ключі від бабиної квартири. Вона стара, без ремонту, та все ж своя. Я подумала, що Тарас легко там все оновить, переробить, хіба ж чоловіку важко з таким впоратись?

Вони переїхали, та зять навіть не думав ремонти починати. Минув рік, коли він шпалери в одній кімнаті здер. Але так і лишив. Все казав, що йому часу бракує. А насправді як не прийду – Тарас лежить на дивані. Згодом донька народила синочка. А тоді щойно йому виповнився рік знову завагітніла. Я аж розізлилась через це.

 – Ти що, головою не думаєш? Нащо народжуєш так швидко?

 – Що я зроблю, так сталося.

А тоді ще одна новина – зять роботу втратив. Ми з чоловіком почали дітям допомагати. Носили щотижня їм торбу продуктів. Не залишимо ж з голоду помирати. Свати ж навіть не думали своєму синові гроші давати. Якось пробувала з ними поговорити:

– Вони вже дорослі. Як вирішили сім’ю створювати – нехай думають, як на неї заробити.

 – Але ж Олена в декреті. Вона роботу не знайде. Це ваш Тарас на дивані відлежується! Поговоріть з ним.

 – Тарас дуже старається знайти роботу. Але зараз так важко.

Згодом донька знову народила. А я тоді подумала, якого дідька маю годувати такого зятя. Зараз він навіть шукати роботу перестав, боїться, що мобілізують. Та якби ж хоча б ремонти врешті зробив. Все в такому ж стані, як раніше. Запропонувала донечці:

 – Послухай, я більше вам продукти не носитиму. Ти з дітьми приходь до мене вечеряти, а чоловіка свого ледаря не бери!

 – Мамо, але що як він дізнається?

 – Ну, і нехай.

Минуло кілька тижнів. Донька знову прийшла до мене з дітьми. Ми сіли за стіл. Це якраз церковне свято було, я голубців наготувала. І раптом в квартиру завалюється Тарас.

 – То он як ви робите? Потайки розкошуєте, а я й картоплі дома не маю. Олено, як ти ще раз сюди прийдеш – я піду від тебе!

 – То може краще йди! – не витримала я.

Зять пішов, Олена плакати почала, мене звинувачувати. А в чому я не права? Хай краще розлучається! Так надалі тривати не може! Як гадаєте? Де я помилилась?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!