Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. І коли б хтось сказав мені про те, що станеться, я просто не повірила б йому. Але трапилося те, що трапилося, і винна у всьому, звичайно ж, я.

З чого все почалося? Напевно з того, що коли мені виповнилося сорок років, я опинилась в положенні від випадкового знайомого. Згодом у мене зʼявилася донька. До цього я була 10 років у шлюбі, і в мене не виходило завести дітей. Власне, через це чоловік зі мною й розлучився.

Мені була дуже дорога моя єдина і, до того ж пізня дитина. Я все віддала їй, балувала, як могла, жодного разу не сказала «ні» і божеволіла від гордості, коли люди говорили мені, яка гарненька в мене донька.

– Ну, просто лялечка! – чулося звідусіль, і Марина дуже швидко звикла до цього.

Їй ледве виповнилося вісімнадцять, коли ми вперше сварилися.
– Тобі вчитися треба! – Наполягала я. – Вступити до інституту, здобути хорошу професію!

– Відчепися, мамо! – закричала моя дівчинка, яка вже була доросла, – я сама знаю, як мені жити! Зрозуміло?

– Звідки в тебе ці прикраси та дорогий одяг? – Не заспокоювалася я.
– Яка тобі різниця? Мені подарували! – Ось і все, що я добилася від неї.

– Марина, а як же Єгор? – Не втрималася від запитання я. – Він же тебе зі шкільної лави любить, я мріяла, що ви одружитеся.

– Єгор – звичайний злидень, мамо! Живе у гуртожитку, – відповіла Марина і закінчила на тому розмову.

А через пів року плакала на моєму плечі:
– Мамо, я чекаю від Назара дитину! Він багатий, і я хотіла за нього заміж, для цього навіть завагітніла! А він вигнав мене і сказав, що одружений і він вже має дітей! І щоб я зробила аборт! А я боюсь! Що мені робити, мамо?

– Залишати дитину, – сказала я.

А за місяць Марина вийшла заміж, але не за Назара, а за Єгора. Я й сама не знаю, як це вийшло у них, але, мабуть, він пошкодував мою дурепу.

Пошкодував, бо любив. Ох, якби я тільки знала, чим їхнє весілля обернеться, нізащо не дозволила б їм одружитися.

У належний термін у Марини з’явився син Ілля і … вона всі справи та турботи звалила на Єгора. Я, щоб не заважати молодим, переїхала жити на дачу, але щоразу, коли поверталася відвідати їх, заставала вдома справжній безлад. Гори немитого посуду та кошик, повний брудної білизни. Від моїх претензій Марина тільки відмахувалася:

– У мене дитина на руках! Коли я все це робитиму?! Єгор прийде з роботи та сам усе помиє!
– А манікюр робити в тебе час є, так? – Не витримала я.
– Я красива молода жінка та маю право!! – Кричала вона у відповідь.

Скандали закінчувалися нічим. Я сама приймалася прати, готувати та прибирати, щоб звільнити зятя хоч би від цього. Але одного разу, Іллі на той час вже виповнилося три роки, Марина заявила, що збирається розлучитися з Єгором:

– Я замучилась жити на зарплатню автослюсаря. Мене нудить від злиднів, зрозуміло? І тому я йду до іншого чоловіка. Ігор – успішний підприємець, і я з ним буду щасливою. А ти, Єгоре, збирай речі та вимітайся звідси!

– Ні! – Сказала я доньці. – Я свого зятя образити не дам. І онука також! Так що це ти забирай речі та йди! І ще запам’ятай, квартиру, дачу та машину я оформлю на Єгора, а ти взагалі забудь про те, що ми існуємо, зрозуміло?!

Ось так. Хтось мене засудить, але я проміняла дочку на зятя та онука, і тепер ми з моїми хлопчиками живемо разом у тиші та спокої.

Марина, здається, поїхала підкорювати столицю, але це мені не цікаво. Для мене головне, щоб Єгор та Іллюша були щасливими й тоді, звичайно ж, буду щасливою і я.